Розділ 40⏳

Загалом силові тренування більше не були великою проблемою. Дівчина запросто витримувала всі навантаження, користуючись силою телекінезу непомітно для Ґвендолін. А у спарингах нерідко перемагала власними силами.
Що стостується теоретичних занять, то дівчина активно користувалася чарами, що пригнічували бажання спати. Їх не можна було використовувати частіше, ніж раз на тиждень, та в цілому Сафріна змогла вивчити значно більше матеріалу, доки інші вартові давали хропака.

Зілля, що мало змогу відстежити появу Богині було влите у колбу з підвісом на її шиї. Сафріна ховала її під формою, та прохолода матеріалу її заспокоювала. Неначе вона ще ніколи не була так близько до мети. До кінця наступного року, Сафріна вирвалась вперед, обігнавши найсумліннішу ученицю академії. А обличчя Матісси треба було бачити, коли Сафріна попросила її зібрати підручники наступного курсу. Тож так, весь наступний рік, дівчина вивчала програму старших учнів і була готова скласти іспити одразу за два курси навчання. Ґвендолін зривалась на ній ще дужче даючи більше навантаження, та Сафріна мовчки виконувала всю роботу, радіючи, що вона не просто взує начальницю варти, а й забере її посаду.

На певний час про відстеження появи Богині довелось забути, хоч Сафріна щоночі перевіряла стан місяця і переглядала будь-яке коливання сяйва Сіріуса, за допомогою чар і записів королівських астрономів, жодних змін поки не відбувалось.

Іспити було складено блискуче, і дівчина захопливо поринула у навчання шостого і сьомого курсів, навчаючись лише на четвертому. І це була чудова тенденція, адже геть скоро вона повністю завершить навчання і отримає бажане.

Сафріні чомусь дуже закортіло поділитися із Ґладіс цими новинами. До підйому всього пів години, тож вона встигне швидко побачитись із архіваріусом і встигнути на шикування. Двері кабінету розчахнулись, Сафріна хутко накинула на себе чари невидимості і заклякла на місці. Ґвендолін рушала широким кроком, розсікаючи руками простір. Через обладунки та високий зріст, хода її була важкою. Руді коси тріпотіли, підстрибуючи на її спині. І з якого це переляку начальниця собі коси не відстригла, як це не має пасувати вартовому? Сафріна невдоволено хмикнула, дочекавшись, коли Ґвендолін залишить коридор. Тоді дівчина побігла до кабінету і зазирнула всередину. Стілець Ґладіс був порожнім. А на столі лежав її малахітовий перстень. 

Дівчина взяла його у руки і зробила крок до магічної кулі, аби краще роздивитися прикрасу. Нога зашпорталась і Сафріна гучно впала на підлогу. Каблучка закотилась під стіл. Вона простягнула руку, аби дістати перстень, ігноруючи біль у забитому животі, пальці торкнулись тканини, вона нахмурилась і потягнула її на себе. Сукня Ґладіс. Та у якій вона щоночі. Але чому її одяг на підлозі? І де вона сама?

Часу дізнаватись не було, дівчина вирушила на шикування.

Після занять, Сафріна одразу ж вирушила до архіваріуса. Та знову зустріла Ґвендолін і ледь встигла сховатись за поворотом. Вона повільно визирнула. І що начальниця хоче від Ґладіс? Чого ходить до неї цілу ніч?

Дівчина постояла хвилин десять. Наближався час її занять. Вона неспокійно постукала пальцями по стіні. З одного боку, нічого ж такого, якщо вона зараз прийде до архіваріуса? Можна наплести Ґвендолін, що вона просто має кілька питань по заняттю? З іншого ж, вона страшенно не хотіла, аби хтось із академії знав, що вона відвідує Ґладіс. А тим паче щоб начальниця потім донесла це сестрі на раді.

Посперечавшись із собою ще певний час, вона зітхнула і пішла до кабінету. Спершу вона прислухалась, чи не почує якої розмови за дверима. Та всередині було тихо, тож вона постукала.

– Так? – озвалась архіваріус.

Дівчина увійшла.

– Архіваріусе, перепрошую. Я маю питання… – Сафріна замовкла, у кабінеті була тільки Ґладіс. Навіть натяку на начальницю.

Архіваріус здійняла брову, опустивши підборіддя на руки.

– О, любонько, певно що маєш…

Сафріна всілась на стілець.

– Я бачила як сюди зайшла Ґвендолін.

Ґладіс повільно кивнула.

– Я не розумію…

Вона зітхнула. 

– Я – дюакор.

– Хто?

– Результат злиття двох магів при народженні.

– Це якесь відхилення?

Вона закотила очі.

– Я мала жити як ти: з близнючкою. Натомість одна з нас при формуванні мала слабке тіло, а інша слабку душу. Тож Богиня злила нас в одну людину. 

– Який жах.

– Це було непросто. Ми чули одна одну, мали спільний простір для думок, та прагнули ми завжди різного. Я хотіла вивчати науки, досліджувати магію. А Ґвен бажала стати вартовою. Загалом, ми домовлялись. Та нерідко вона брала наше тіло під контроль і змушувала мене тренуватися. Богине, як же я ненавиджу силові вправи… Я ж натомість примушувала її багато читати і розвиватися. Через це ми постійно сварились.

– І як це? Сваритись із собою?

– Бісить. Тут сракою не повернешся і губи не надмеш, бо той, з ким ти не хочеш говорити з тобою постійно. Словом, я у ту пору саме експериментувала із різними зіллями і вичитала про старий ритуал для таких як ми – дюакорів. Це роздільне закляття. Воно мало б витягти з мене Ґвендолін і кожна жила б власне життя. Та ритуал спрацював не так, як я прагнула. Ми втратили потребу у сні і тепер змінюємо одна одну у чітко встановлений час і ні секундою довше. Довгий час я не збиралася працювати тут, та оскільки Ґвен проводила тут майже цілу ніч, я була змушена теж долучитись до роботи у академії.