Розділ 37⏳

Захару поховали у королівській крипті. Чому її вшанували у такий спосіб, Сафріна не знала. І направду, не бажала знати. Обох близнючок королева радо доєднувала до всіх урочистих заходів і вже за рік проживання у палаці, не зрозуміло на яких правах, Тайніра вирішила оголосити бал на честь ночі народження їх обох.

Каліссу збирало одразу четверо служниць. Вона мала бездоганну зачіску, розкішну бордову сукню із золотою вишивкою і навіть маленьку діадему. Сафріна дивилась на неї і не відчувала нічого. Здавалось, навіть ті заздрощі, що сиділи у ній доволі глибоко більше не кололи дівчину. Їй було байдуже. Вона б радо не йшла на бал і лишилась би у покоях.

За минулий рік, дівчина намагалась наслідувати манеру поведінки Тайніри у найменших деталях: її хода, тембр голосу, навіть рухи…Вона прагнула робити все як королева, бо мала ще надію нею стати. Дейлан доволі молодий, скоро стане питання щодо пошуку нареченої. Було б добре якось схилити його на свій бік.

Звичайно Калісса, (а точніше Калісс, як вона тепер воліла, щоб її кликали), була у доволі теплих стосунках із принцом, отримувала від нього квіти, він супроводжував її на прогулянки садом, а це своєю чергою створювало певні незручності. Та Сафріна знайде спосіб здобути для себе корону. Як-не-як, тепер, знаючи наміри Аларика, вона має захистити державу. Чомусь вона була певна, що така задача по силах тільки їй.

Після розриву зв’язку половин, магію телекінезу Сафріні довелось вивчати наново. І це було складніше за розвиток природного дару. Заклинання забувалися, рухи були неточними, вона мала весь час слідкувати за енергією. Сафріна поривалась закинути навчання безліч разів, та згадавши свою кінцеву мету, вона знову і знову починала навчання. Коротку думку, що сестрі б це, (як і власне все у її житті), далося б легко, перервав блиск. 

Калісс поправила сережку, що виблискувала у вусі і широко всміхнулась сестрі через відображення у дзеркалі.

– Як добре, Сафі! Ти можеш собі уявити: ми обидві знайшли своє кохання на маскараді! 

Сафріна чомусь ентузіазму сестри не поділяла. Калісс повернулась до неї.

– Колись ми будемо королевами. І наші держави більше не знатимуть війн!

Так, за цілий рік дівчина так і не розповіла близнючці про своє невдале весілля. Вона не бачила у тому сенсу. А Калісс була аж занадто зайнята своїми почуттями до Дейлана, щоб помітити, що сестра і носа не виказує зі своїх покоїв.

– Леді Сафріно, ми маємо підготувати Вас до балу, – тихо мовила одна зі служниць.

– Це обов’язково? Може я не піду?

– Ну, звісно ж обов’язково, Сафі! Ти будеш незрівнянною!

– Звідки ти це знаєш?

– Я бачила твою сукню, – всміхнулась вона. – Ходімо, я допоможу.

– Не треба, – хитнула головою вона.

Посмішка Калісс трохи потьмяніла, та вона все ж кивнула.

– Гаразд, я чекатиму на тебе, добре?

Сафріна не відповіла їй і рушила до своїх покоїв, де на неї уже очікували служниці. 

Після намивання, приготувань для шкіри та волосся, дівчина втомилась настільки, що була готова звалитися на ліжко. Якщо королева робить це перед кожним прийомом, може Сафріні варто переглянути бажання носити корону на голові?

До речі про корону. Вона довгий час спостерігала за Тайнірою і звернула увагу, що вона вкрай рідко надягала свою корону. Частіше вона мала розкішну зачіску і красиві прикраси на шиї та руках, але основний атрибут її влади чомусь з’являвся на голові вкрай рідко. Якби Сафріна мала таку розкішну корону, то, мабуть і спала б в ній.

Дівчина дозволила одягнути себе у темно-синю оксамитову сукню зі срібною вишивкою по горловині та рукавах. Хоч їй і не запропонували діадеми, та Сафріна йшла із гордо піднятою головою, неначе вся її сутність уособлювала королівську значущість.

Залу було прикрашено у смарагдових, синіх і срібних кольорах. Сафріна цілковито пасувала до інтер’єру, втім Калісс у своїй бордовій сукні і розкішній діадемі виділялась на тлі інших. Вона здавалась посланницею самої Богині, оточена сяйвом. Її усмішка змушувала серце завмирати, а граційність рухів почуватись непевно, наче ти просто не гідний перебувати у її присутності.

Сафріна закотила очі, усвідомлюючи, що навіть тут: у палаці, на балу, що вшановує ніч народження її і сестри, вона була лише побічною.

Дейлан зустрічав Калісс, вбраний в урочистий камзол, що ніби випадково перекликався із сукнею дівчини. Він тримав свою руку витягнутою, очікуючи, коли кохана спуститься зі сходів. Сафріна плелась позаду. Ніхто навть не думав супроводжувати її, та дівчина не розгубилась: зі сходів вона спускалась граційно і велично, не вшанувавши нікого навіть натяком на зацікавленість.

Перший танець, звісно ж був за принцом, тож Дейлан не забарився вивести Калісс на центр зали. Музики заграли, хлопець поштиво схилив голову, а дівчина зробила граційний реверанс. Їх руки торкнулися і танець розпочався. Вони рухались плавно, кожен змах руки заворожував. Гості зачудовано роздивлялись красиву пару. 

– Яка ж вона красуня…

– Дуже гармонійна пара…

– Принц Дейлан такий щасливий, поглянь як горять його очі!

– А панна Калісс сама ніжність і грація!