Розділ 29✨

Аденна прийшла до храму, бо мусила побачити жрицю. Вона почувалась жахливо, що через неї її було усунуто від роботи у бібліотеці. Тікара саме прибирала згаслі свічки, складаючи застиглий віск, що втратив форму у залізне відерце. 
– Привіт, – промовила принцеса.

Жриця підскочила, впустивши відерце, Аденна присіла, допомагаючи поскладати все назад.

– Пробач, – пробурмотіла вона, кидаючи останній шмат воску у відро.

– Все гаразд, вітаю, принцесо, – тепло всміхнулась вона. – Рада бачити Вас у доброму здоров’ї.

– Дякую, – вона зустрілась поглядами зі жрицею. – Мені дуже шкода, що через мене ти більше не можеш працювати з книгами.

Тікара схилила голову вправо, лагідно посміхнувшись.

– Це не Ваша провина, принцесо. Працювати у храмі не менш важливо, я рада цьому досвіду.

Аденна опустила очі.

– Певна, Ви прийшли не лише задля того аби звинуватити себе у тому, до чого не маєте стосунку.

– Так…Я хотіла тебе про дещо розпитати…

Тікара роззирнулася.

– Відійдімо трохи, Її Величність скоро прибуде.

Аденна рушила разом зі жрицею вглиб храму.

– Я розумію, що ти не можеш мені сказати, хто така Калісс… – шепотіла принцеса. – Та може є якась можливість хоч трохи просунутись у пошуках?

– У бібліотеці є жриця, на ім'я Матісса, вона – моя наставниця. Попросіть її показати Вам крило 5-О, полиця 505. Не розповідайте їй, що саме шукаєте. На тій полиці безліч різних книг. Та Ви маєте гострий розум, принцесо, і я гадаю самі зрозумієте, що саме там потрібно прочитати.

– Дякую, Тікаро.

Вона всміхнулась.

– Ви на правильному шляху, – підбадьорила вона. – Навіть, коли Вам здаватиметься, що Ви втрапили у глухий кут – вихід знайдеться. Не втрачайте віри.

Аденна багатозначно кивнула. Вона починала звикати до того, що жриця завжди говорила загадками.

Біля виходу з храму, вона зустрілась із Сафріною.

– Доброї ночі, доню, – всміхнулась вона.

Аденна мовчки кивнула, пройшовши повз. Її страшенно дратувало те, як себе поводить королева. Неначе їй байдуже, хто і які інтриги плете за її спиною, адже доки корона на її голові – вона завжди контролюватиме ситуацію. Принцеса зітхнула, схоже це дратувало її тому, що Сафріна саме так і думала.

Відшукавши Матіссу, Аденна попросила її провести до крила 5-О. Жриця була немолодого віку і не ставила зайвих запитань, лише провела дівчину до потрібного ряду стелажів і, вклонившися, лишила на самоті.

Ця частина бібліотеки була темнішою за інші, та це не лякало Аденну. Стелажі розташовувались прямокутником і це створювало ілюзію приватності і затишку. Та і жриць вона не так багато зустріла дорогою.

Дівчина пробігла очима по поличці під номером 505. Тут збирались переклади оповідок та історій зоряних ельфів. Книг було від сили шість. На перший погляд серед них не було нічого, що справді б допомогло дівчині у пошуках.

 Вона дістала стареньку книгу, корінець тріснув, висипавши на чисту підлогу дрібку пилу, щойно вона розгорнула її. 

Перед вступом на сторінці широким почерком було виведене наступне:

І почалася велика гра Антареса супроти Альтаїра. І поліг Альтаїр у бою, бо граючи чесно, як промінь істини, не пізнав найстрашнішої зброї Антареса – його підступності. І засіяв Антарес поля омани. І зросли з того насіння плоди підозр. І панував і бенкетував Антарес, аж допоки не засяла на небесах Адара і не скинула Антареса з висоти неба, аж до самої безодні. 

Альтаїр. Знову. Так, звісно, це книга зоряних ельфів, що жили на землі, де панувала лише ніч, назва зірки тут геть недивна. Адже…так?

Дівчина похитала головою, вона схопила книжку і сіла з нею за стіл. Перечитавши ці слова ще раз, вона виписала на аркуш кілька слів:

Альтаїр

Антарес

Адара

Промінь істини

Омана

– Знову омана… – зітхнула принцеса.

Вона почала перегортати сторінки, виписуючи собі незнайомі слова. За кілька годин сидіння, у принцеси почав боліти поперек. Вона підвелася і розім’ялася. Думок було багато, вона ніяк не могла зібрати себе до купи. Дівчина потерла стомлені очі і повернулась на лаву, щоб продовжити читання. Свічка тріпотіла, пускаючи слабеньке сяйво на пожовклі сторінки.

– Легенда про Ліямберр… – прочитала вона, а тоді замислилась.

Саме таке ім’я підібрав їй Каллум. Згадавши про хлопця, вона розгнівано перегорнула сторінку, та згодом цікавість все ж змусила принцесу повернутись.

Легенда розповідала про Ліямберр, що поборола підступного змія, який ховався за зовнішністю короля і тримав все королівство під чарами прокляття. Її зброєю була правда, показавши народу справжнє обличчя змія, вона допомогла йому повстати проти влади узурпатора і вийшла з ним на чесний двобій. Коли прокляття спало з королівства, Ліямберр стала правити народом чесно і з того часу кликали її – королевою-переможницею омани.