Розділ 27✨

Аденна розвернулась і блискавично відбила удар Келджа, іншою рукою забираючи кисень з його легень. Радник похитнувся, втрачаючи рівновагу. Коли чоловік зрештою впустив свого меча, принцеса повернула йому можливість дихати.

– Хитро, нечесно, та доволі дієво, – мовив він, важко підводячись.

– І який твій вердикт на сьогодні?

– Задовільно, – кивнув він.

Аденна закотила очі.

– Ти не любиш хвалити, так?

– А Ви хочете стати залежною від чужої думки? – зблиснув чорним оком він. – Мої щирі співчуття, Ваше правління буде недовгим.

– Це ще чого? – склала руки на грудях вона.

– Ще чого лихого – удар схопите від того, що піддані цілу хвилину не співали Вам оди, – пирхнув він.

Аденна роздратовано зітхнула.

– Ти невиправний.

– Виключно тому, що не маю жодного наміру виправлятися, – підняв підборіддя він. – Я себе влаштовую таким, яким я є, чого і Вам бажаю.

На цих словах Келдж лишив її саму у тренувальній залі. Дівчина щоразу після розмови із радником почувалась так наче він одночасно порадів за її успіхи та принизив за них. Та, що було взяти з мага, який добровільно позбувся почуттів, аби ті не туманили його голову.

Аденна повернулась до кімнати й переодягнулась, вирушаючи до бібліотеки. Спинившись у читацькій залі, вона схопила уже добре знайому книгу про бородавки. Аркуш із красивим каліграфічним почерком ледь помітно визирав між сторінок.

Маги душ дуже рідкісні, згадок про них у Зоряній Варті майже не було. Боюсь, єдину книгу, яка б могла пролити хоч трохи світла на цей дар, Ви уже знайшли. Шкода, що я не можу Вам допомогти.

Т.

Аденна зітхнула, ховаючи аркуш до торбинки на поясі. Вона повернула книгу на полицю і підійшла до жриці, яка саме складала книги, витягаючи їх із візочка, що пурхав у повітрі за допомогою магії.

– Перепрошую…

Жриця озирнулась, одразу ж кланяючись.

– Ти не знаєш, де зараз Тікара?

– Жриця Тікара залишила службу у бібліотеці.

Аденна нахмурилась.

– Чому?

– Її Величність перевела її до храму Богині.

Принцеса відчула, як у животі все похололо. Вона не чекала закриття бібліотеки, щоб відправитись до в’язня. Сафріна перевела Тікару не просто так. Вона знала, що жриця допомагала їй у пошуку інформації. А отже, цілком імовірно, знала і про те, що дочка навідує бранця у королівській секції.

Серце гупало, здавалося у самісінькому горлі. Дівчина йшла швидко, відчуваючи, як тремтять і холонуть пальці рук. Якщо з ним щось станеться…Вона ніколи собі не пробачить. Ці зустрічі стали для неї порятунком. Його підтримка, його уважність стали для Аденни необхідністю. Як дивно, що кожна думка про нього супроводжувалась хвилюванням і теплом. Вони ніколи не бачили одне одного і все ж, принцеса вже не уявляла жодної ночі без його компанії. До таємного ходу у передпокій, вона майже бігла. А коли помітила, що хід відкритий, відчула як шлунок стиснувся. Принцеса повільно спустилась, спиняючись біля дверей.

– Аденно… – озвався бранець. – Краще йди.

– З тобою все гаразд? – спитала вона.

– Як це мило! – вигукнула Сафріна, виходячи на тьмяне сяйво магічної кулі. – Ти по кроках розумієш, що це вона?

– Не чіпай його, – бурмотіла Аденна.

Королева пирхнула:

– А з тобою я ще розберуся! Ти не просто вдерлася до моєї секції, а ще й подружилась із в’язнем!

– Це не лише твоя секція, мамо.

– Аденно, просто йди…

– Ні, чого ж! – плеснула в долоні королева. – Ти ж прийшла в гості до свого любого приятеля! І давно ці зустрічі взагалі відбуваються?

– Це тебе не стосується.

– Ні,  це мене якраз стосується. Ти – моя дитина. І ще геть юна, розуму тобі бракує розуміти, що бранець сидить тут через злочин!

– Чому ж він тоді не у темниці? – роздратовано спитала вона. – Чому він тут, у королівській секції, у особливій клітці?

Сафріна хижо всміхнулась.

– Ти питала його про це?

– Так.

– Що він сказав?

– Що не знає.

– О! Він не знає… – вона розреготалась. – І ти повірила йому!

– Так повірила! – вибухнула Аденна. – Ми довіряємо одне одному. А кому я маю вірити?! Матері, що має купу секретів? Що приховує правду, а тоді бреше?

Сафріна похитала головою.

– Я захищаю тебе і всіх вас.

– Ой, та годі вже цього! Ти  ніколи не захищала нас. Лише випробовувала. І ти залишиш бранця і не прийдеш сюди більше ніколи. Якщо вже не хочеш випускати його, то принаймні дай йому спокій.