Розділ 26✨

Сейдж останнім часом спав погано. Після історії з Айріс його переповнювали сумніви, страхи і сором. Хоч він не був винним у ситуації, що виникла між ним, колишньою нареченою і братом, хлопець почувався пригніченим і намагався не демонструвати цього на загал. Та вночі, коли він давав волю власним емоціям, біль змушував його почуватись неспокійно, викликаючи кошмари. Примарні образи переслідували його, стискаючи серце. У своїх снах він біг «пусткою», піт вкривав його лоба, пронизливий вітер дратував вологу спину, а склеєне потом волосся робив важчим.

Його горло геть пересохло, та він продовжував бігти. Хлопець не знав, від чого біжить, це не було щось конкретне, лише туман, що повільно напливав, затуляючи собою зорі і місяць. У якийсь момент паніка стала такою сильною, що він скинув руки і багряне полярне сяйво пробило туман. Почувся кажанячий крик. Сейдж стрепенувся, озираючись.

– Тірране?

Тиша. Багряні краплі спускалися вниз, торкаючись волосся і лоба принца. Він заверещав від нестримного страху, що вкрив його, хапав за шию і нападав зі спини. Паніка роздирала його обличчя і шкіру била по спині та скронях. Хлопець впав на холодну траву, закриваючи руками голову. Сльози нестримним потоком лилися з очей, змушуючи тіло здригатися.

Крик кажана перетворювався на судомні зітхання. Хлопець визирнув через пальці, шукаючи улюбленця. Темрява згущувалась, туман перетворювався на важкий дим, від якого щипало очі і ставало важко дихати. Готуючись до швидкої смерті, Сейдж заплющив очі, а тоді різко сів на ліжку, усвідомлюючи, що це був черговий поганий сон. Він поглянув на кріплення із гілки дуба, що було прибите до стіни – улюблене місце Тіррана для сну. Та гілка була порожньою. 

– Тіре? Ти тут?

Почулось важке дихання. Сейдж піднявся і, помітивши кажана, що лежав на підлозі, випроставши крила, підбіг до нього. Він обережно взяв улюбленця у руки.

– Тірране! Що з тобою?

Прохолодні мілкі крапельки опускались на його шию і потилицю. Сейдж підвів очі помітивши, що полярне сяйво уже розвіялось і останні краплі поволі опускалися до низу. 

– Зараз… Почекай трохи…

Сейдж штовхнув двері ногою і побіг до покоїв сестри.

– Адо! Адо, відчини!

Принцеса не забарилася, сонно поглянувши на брата, та помітивши кастодіана, вона одразу ж прокинулась, впускаючи їх до кімнати.

Сейдж поклав Тіррана на ліжко.

– Що сталося? – оглядаючи кажана, спитала вона.

– Я не знаю… – його голос тремтів. – Я, мабуть начаклував полярне сяйво уві сні…

– І що? – не розуміла вона, торкаючись пальцями грудей Тіррана.

– Воно було багряне.

Аденна злякано поглянула на брата.

– Що тобі снилося?

– Сам не знаю… Щось страшне, – Сейдж поглянув на кажана. – Ти ж врятуєш його?

– Я спробую…Та я не бачу жодних фізичних уражень. Він наче…

– Що?

– Наляканий… – хмурилась Аденна. – Його серце не витримує. Я зроблю, що зможу, та поклич Деймона. Не певна, що впораюсь.

Сейдж біг так швидко, що мало не впав дорогою до крила цілителів. Кімната Деймона знаходилась тут, він як головний завжди був на місці, навіть уві сні. Його покої нагадували комірчину, яку займало ліжко і невеликий письмовий стіл. Тут не було навіть вікна. Часу замислюватись, чому Сафріна не надала головному цілителю кращі покої Сейдж не мав. Він легенько потрусив його за плече. Деймон розплющив очі, різко сівши на ліжку.

– Хто? – тільки й спитав він.

– Мій кастодіан.

– Куди?

– Покої Аденни.

Деймон схопив Сейджа і миттю перенісся до дверей кімнати принцеси. Хлопець відчинив двері і сів біля ліжка, не зводячи очей зі змученого улюбленця. Його очі були заплющені, а вологий ніс сіпався, крильця рухались, а кігті неначе шукали у що увіп’ястися. Деймон розпрямив пальці, блакитне сяйво линуло до тіла тварини, погляд цілителя був уважним, ніби він вивчав історію хвороби одним тільки дотиком. Брови зійшлися на переніссі.

– Я нічого не бачу, лише…

– Переляк, – кивнула Аденна. – Він нажаханий, при тому занадто сильно, я не можу заспокоїти серце.

Деймон поліз до кишені, діставши звідти малий мішечок із жовтим порошком.

– Що це?

– Порошок сну. Має трохи заспокоїти його і зняти спазм.

Він посипав порошок довкола морди кажана і сховав мішечок до кишені. Другою рукою він знову торкнувся живота кастодіана, блакитне сяйво досліджувало стан пацієнта.

Аденна хитала головою.

– Йому не легшає! – панікувала вона.

Сейдж відчув, як серце вистрибує з грудей. Раптом Тірран розплющив чорне око, крильце сіпнулось вперед, кігтики неначе тягнулися до господаря. Хлопець простягнув до нього палець. Кастодіан вхопився за нього, пускаючи принцеві кров. За хвилину кігтики поступово відпустили палець хлопця і крило опустилось на постіль.

Сейдж відчув, як жар прокотився його тілом, неначе гарячі голки хапали хребет, змушуючи його вигинатися. Очі пекло, а волосся неначе стало дибки. Відчуття було водночас неприємним і вражаючим, неначе сплеск енергії, якої у нього раніше не було. Кімнату залило полярне сяйво різних відтінків. Аденна відволіклась на нього.