Розділ 25✨

– То ти… – Джейд заплющив очі, опустивши голову. – Ти не сестра мені, а Сейдж – не брат. Ми геть чужі насправді.
– Не кажи так, – похитала головою Аденна, поклавши руки йому на плечі. – Я любила тебе і любитиму завжди. Неважливо чия кров у нас в жилах, чуєш?

Джейд потер стомлені очі пальцями.

– Нащо вона це зробила? – зітхнув він.

– Я не знаю, – зізналась принцеса. – Та я обіцяю тобі, що ми з’ясуємо.

Джейд підняв на неї очі, Аденна притулилась до нього, міцно обійнявши.

– Не кажи поки Сейджу, – шепнув він.

– Чому? – відірвавшись від хлопця спитала принцеса.

– Він близький з нею, – хитав головою Джейд. – Ще бовкне…Я не знаю, чого чекати від ма…Сафріни.

Усвідомлення давалось йому важко. Все життя він жив із думкою, що його родина це мати, сестра та брат. Тепер же, він має не просто змиритися з тим, що рідні йому геть не рідні, а й прийняти той незручний факт, що названа матір якось причетна до зникнення і його справжньої.

– Ми не маємо доказів, що це вона, Джейде.

– Але це вона, – вперто доводив він. – Я тільки не розумію для чого.

– Клодет казала як вона…

– Як померла? – фиркнув він. – Вона не знає. Казала, що все сталось надто швидко. 

– Я думаю вона вбила Клодет, щоб забрати мене у неї.

Аденна зітхнула. Джейду ненавидіти матір було легше. Сафріна все життя робила йому боляче, часом принцесі здавалось, що вона радіє тому, як ламає його. Сама ж принцеса не знала, як ставитись до всього цього. Та і до королеви вона завжди мала змішані почуття. З одного боку вона не схвалювала методів і ставлення матері до власних дітей. З іншого – співчувала їй, усвідомлюючи, що тій потрібно було відкласти власний біль у бік, щоб підіймати трьох дітей і керувати державою. Попри все, Аденна любила матір і ненавиділа таємниці. Та якщо вона чогось і навчилась, то це того, що із Сафріною діяти відкрито не варто.  

Після розмови з бранцем бібліотеки, Аденна довгий час обмірковувала питання, де королева може зберігати вирвані сторінки. На думку нічого не спадало. Що Сафріна завжди тримає при собі? Корону. Вона в ній і спить, мабуть. Та сховати там пророцтво б не вийшло. 

До чого лише вона має доступ? Одяг? Банально. Та і не вшиватиме ж вона у кожну сукню сторінки, як  у таємну кишеню? Ні. Тут щось інше.

Вона спостерігала за Сафріною, що вітала представників ради, що сходились до тронної зали як завжди щочетверга.

– Вітаю, – кивала королева, приймаючи чужі поклони. 

«Могла б хоч підняти дупу, коли до неї звертаються» – промайнула думка.

Хоча трон у Сафріни виглядав доволі видовищно і, мабуть, був достатньо зручним аби не мати жодного бажання з нього…

– Вставати… – вголос закінчила Аденна.

Сафріна запитально поглянула на дочку.

– Е… Перепрошую, я зараз.

Вона хутко розвернулась, рушаючи геть із тронної зали. Ну, звісно ж! Вона ховає сторінки у троні. Де ще можна приховати щось настільки важливе, як не на єдиному стільці, на якому ти проводиш більшу частину ночі?!

Принцеса дочекалась, доки тронна зала не спустіє. Вартові продовжували нести службу, міцно стискаючи обсидіанові списи. Принцеса заплющила очі уявляючи дар у власних руках. Вона вкрила невидимим коконом весь палац, зосереджуючись виключно на вартових. Спрямувавши силу лише на них, вона викачала повітря. Очі вартових почали заплющуватись і скоро обоє впали навзнак, погубивши списи.

Аденна потягнула важкі двері і проникла всередину. Тепер, посеред ночі, коли у тронній залі було порожньо, а магічні кулі не освітлювали шлях – тут ставало лячно. Химерні тіні згущувались, напливаючи. Принцеса намагалась не надто концентруватись на них, не зводячи очей з самого трону. Вона обійшла його декілька разів. Стукала по подушці, намагалась зняти м’яку спинку, зазирала під нього, наскільки це було можливо…Та марно. Жодного вбудованого механізму, жодного секрету.

Дівчина стомлено всілася на трон, і сповзла донизу. Вона підвела очі до скляної стелі, місяць вкривав центр зали м’яким білим сяйвом. Дівчина важко зітхнула. Зрештою, це була дуже хороша версія. Та, схоже доведеться шукати відповіді деінде. Вона вперлась руками у підлокітники і підвелася. Щойно її нога ступила на сходинку, аби спуститись із підвищення, де розташовувався трон, позаду почувся тихий звук. Його важко було з чимось порівняти. Ніби щось легке і водночас достатньо вагоме впало на кам’яну підлогу. Аденна розвернулась. Трон стояв на своєму місці, жодних змін не було. Принцеса піднялась і обійшла королівське місце знову. Усвідомивши, що там нічого не з’явилось, дівчина похитала головою:

– Маячня якась, – вона розвернулася і відчула, як щось потягло край її сукні. 

Намацавши гострий камінець, що зачепив поділ, вона смикнула його і опустила очі вниз. Ледь помітний кутик аркуша визирав з-під низу трону. Опустившись, принцеса підняла його і розгорнула. Сторінка була вкрита напівпрозорими зображеннями зірок та фаз місяця. Досить стара, та жодних згадок про книгу, з якої вона була вирвана не зазначалось. Аденна пробігла очима по каліграфічно виведеному сріблом тексту: