Розділ 21✨

– Що робитимемо? – сівши на сходах палацу, спитав Сейдж.

– Ми маємо знайти спосіб проникнути у Місто Сонця.

– Як? Ми нічого не знаємо про устрій того королівства.

– А що ти пропонуєш? – розгнівано спитав Джейд. – Лишити їм Шайну? 

– А що пропонуєш ти? – нахмурився Сейдж. – Пертися на територію ворога, не маючи жодного розуміння чого чекати від нього?

– Ми можемо звернутись до Сафріни, – знизала плечима Аденна.

– І розказати їй, що були у «пустці» і билися із соняшниками? – фиркнув Сейдж. Це вже точно ні.

– Робіть, що хочете. Я не сидітиму склавши руки, – підвівся Джейд.

– Сидітимеш, – почулось за їх спинами.

Джейд повернувся, поглянувши на Сафріну.

– Не смій.

– Пробач, сину.

Вона змахнула рукою і Джейд втратив свідомість. Піднявши його за допомогою телекінезу, королева поглянула на Сейджа та Аденну.

– У мої покої. Зараз.

Вона вклала Джейда на своє ліжко і прибрала пасмо волосся, що впало на очі хлопця. Сейдж стояв у дверях, склавши руки на грудях. Аденна сіла на крісло, закривши руками очі.

– Мамо, перш ніж ти щось скажеш…  – почав Сейдж.

Сафріна повернулась, гнівно поглянувши на своїх дітей.

– Як можна було вчинити таку дурість і піти у «пустку» без вартових?!

– Ми не хотіли відпускати Джейда самого…

Аденна роздратовано зітхнула, цокнувши язиком, Сейдж знітився, розуміючи, що бовкнув зайвого.

– Джейд йшов туди один? – перепитала Сафріна. – Нащо?

– Цього я не знаю. Ми не встигли його розпитати.

– Як нам врятувати Шайну? – спитала Аденна.

– Ніяк.

– Що?

– Ви не підете туди і не будете рятувати його кастодіана.

– Ми просто кинемо її саму?

– Так. І віднині жоден з вас не зможе залишити палацу. Я накладу заклинання на двері. 

– Мамо…

– Ще одне слово, Аденно, і такі самі чари ляжуть на двері ваших покоїв. Ви троє мене страшенно розчарували. А тепер всі по кімнатах, негайно. Ще маєте кілька годин на сон.

Сейдж повільно залишив покої. Аденна лишилась у кріслі, Сафріна сіла на ліжку поряд із Джейдом. Дівчина уважно спостерігала за рухами матері.

– Що ти з ним зробиш? – спитала вона.

– А що я можу зробити, на твою думку? – не зрозуміла королева.

– Ти здатна на що завгодно, – знизала плечима Аденна.

– Не розумію у який момент ти обрала мене своїм ворогом, доню.

– Не ворогом.

– Та все одно мені не довіряєш.

Дівчина вирішила не сперечатися.

– Я люблю вас всіх і дбаю про вас, як тільки можу. Ваша сила не має аналогів у королівстві. Немає чарівного посібника, як її розвинути. Тож я помилялась разом з вами безліч разів. Я не хочу аби ви були безпомічними на полі бою. Війни не уникнути. Хай як ви сподіваєтесь. Викрадення Шайни це лише початок. Вони хочуть, аби ми розв’язали цю війну.

– Ну, в них у заручниках кастодіан Джейда. Саме на це і розрахунок, що турботлива мама не допустить страждань магічного захисника своєї дитини. Та як добре, що вони не знають яка ти насправді.

Сафріна підвелася.

– І яка ж я?

– Ти кажеш, що дбаєш про нас, мамо. Та як ти не стараєшся, я в це не вірю. Може тобі вдалося підім’яти Сейджа під себе, та ти знаєш, що ми з Джейдом інші. Жодне заклинання не втримає його від спроби врятувати Шайну. Якби вони забрали Абсалона я б не сиділа під замком ні хвилини.

– Саме тому ти зітреш йому пам’ять.

– Що?

– Я не можу впливати на ваші спогади мінімально. Якщо й зітру пам’ять чи зміню її, то лише глобально, з усім королівством.

– Так кажеш, наче вже це робила.

Сафріна роздратовано зітхнула.

– Стерти спогади дитини легко, дорослий уже вміє робити власні висновки, незалежно від суспільної думки. Та навіть це втручання буде недовгим. Всі спогади повертаються у підлітковому віці, коли активно формується характер. 

– Пропустимо питання з якого переляку я буду стирати пам’ять Джейду, мене цікавить як я можу вплинути на спогади, якщо це неможливо?

– Ви маєте зв’язок. І ти уже не раз була в його спогадах. Видалити пережите ти не зможеш, та трохи підкоригувати і сховати спогад про Шайну цілком можливо.

– Для чого мені це робити?

– Бо твоя правда, Аденно, він знайде спосіб обійти чари і втрапить у смертельну небезпеку. Може ви й не були у Місті Сонця, та я – так. І я знаю: щойно нога зоряного ступає на їх землю – його вже не врятувати.

– Але ж ти врятувалась.