Розділ 18✨

Середа була обрана Сафріною, як ніч родини, який всі мали проводити за спільними заняттями. Після сніданку королева прогулялась з дітьми у саду, запросила акторів до палацового театру, де вони дивились виставу, присвячену історії Зоряної Варти. А по обіді всі четверо розмістились у вітальні. Королева сиділа за клавікордом, пригадуючи улюблену мелодію покійного чоловіка. Аденна читала пригодницьку книгу, Джейд мовчки дивився у вікно. Сейдж вибачився і відійшов на кілька хвилин, щоб скоро повернутися із вродливою молодою дівчиною, що мала довге каштанове волосся і зелені очі. Вона була вбрана у красиву сукню молочного кольору, рукави і горловина якої була обшита дрібними місячними камінцями.
– Мамо, родино… Дозвольте представити вам леді Айріс, мою любу наречену.

Мелодія урвалась. Аденна відклала книгу, піднявши праву брову. Джейд втупився у брата з неприхованим здивуванням, уникаючи погляду на його обраницю. Сафріна іронічно всміхнулась.

– О, благаю… – зітхнула Аденна, підводячись. – Я, звісно вдячна, що ти зголив трагедію, яку називав вусами, але одруження? Тобі навіть ель в таверні не наливають, який шлюб?!

Джейд спробував стримати сміх.

– Між іншим, існують королівства, де шлюби укладають у тринадцять років, – фиркнув Сейдж.

– Ну, так рівнятись на кращих? Нащо, коли можна потішити власне его!

– Саркастичність погана риса для леді, – похмуро підмітив він.

– Відсутність мізків лицарем тебе не зробить також, брате.

– Годі вам обом, – підвелась Сафріна. – Викажіть бодай трохи поваги до леді Айріс. 

– Дякую, Ваша Величносте. Рада знайомству із Вами, а також із принцом та принцесою Зоряної Варти, – вклонилась дівчина.

– Які гарні манери, дуже цінна риса для юної леді, – похвалила Сафріна. – Чого, на жаль, не можу сказати про своїх дітей, прошу їм вибачити.

Королева покликала прислугу і попросила чаю.

– Сідайте, панно Айріс, розкажіть-но про себе.

Айріс почала добре відрепетирувану розповідь про життя у графстві, про те, що вони із Сейджем уже понад рік проводять час на прогулянках, звісно ж з економкою дівчини. Джейд усвідомлював, що наречена брата підло бреше, та йому не було до цього діла. Попри відчуття повного спустошення, він радів тому, що Сейдж щасливий. Аденна ентузіазму брата не поділяла, вона склала руки на грудях і пильно стежила за Айріс. Щось у ній викликало у принцеси сумніви.

– Ми б хотіли анонсувати наші заручини, а весілля проведемо за місяць.

– Так скоро? – здивувалась Сафріна.

– Так… Ми просто не бачимо сенсу чекати.

– Чекати чого, брате? – примружилась принцеса, наближаючись до нареченої брата. – Чи не натякаєш ти, що ви такі ж стримані, як і красномовні?

– Адо, ти обрала геть не той час, – напружився Сейдж.

– Погоджуюсь, – поглянула на неї Сафріна. – Я тебе не так виховувала.

– О, хочеш я покажу як ти мене виховувала? – зловтішно всміхнулась Аденна.

– Не смій, – стиснув зуби Сейдж.

«Адо, не треба!» – просив Джейд подумки.

Аденна не слухала, вона відчула, як залишає власне тіло і занурюється у спогади Айріс. Її свідомість була світло-рожевого кольору, пухнасті хмарки вкривали зорі переважно білого кольору. Щасливе улюблене дитя. Вона не була підлою, не шукала влади. Після балу, що відбувся з нагоди коронації, де Сейдж аж двічі запросив її на танець, дівчина почала отримувати листи мало не щоночі.

– Доню! – якось покликала її мати. – Щаслива ніч! Його величність пише тобі!

У листі, написаному на дорогому пергаменті кольору слонової кістки, було всього кілька речень із подякою за танець і захоплення красою та розумом юної леді. Один з таких листів вона крутила у своїх руках і того вечора, коли отримала запрошення на нічну прогулянку у королівському саду. 

Айріс сиділа на лавці у альтанці, кутаючись у бавовняну хустку, прикрашену в’язаним мереживом. Вона дивилась на зорі і обмірковувала своє життя, ті листи які вони одне одному писали й ці короткі зустрічі, доки всі у палаці спали. Гетті, її економка стояла поруч з каретою на пристойній відстані від палацу. Попри застереження, Айріс мала можливість поспілкуватись із принцом без зайвих вух. Це здавалось доволі романтичним і справді лестило. У саду раптом почувся шурхіт, справа промайнула тінь. Серце дівчини зайшлося в грудях і вона роззирнулась.

– Доброї ночі, – прозвучав тихий голос.

Айріс підскочила, помітивши Джейда, що був вбраний у плащ із каптуром. Тіні вкривали його обличчя, та очі сяяли, неначе самоцвіти.

– Пане Джейд! Ви налякали мене!

– Прошу мені вибачити, – поштиво кивнув він.

– Що Ви робите тут о такій пізній годині?

Сірі очі хлопця зблиснули у темряві, змусивши Айріс хвилюватися.

– Я маю до Вас те саме питання, та не ставитиму його за умови, що й Ви утримаєтесь від надмірної допитливості.

Це чомусь викликало у Айріс усмішку, вона коротко кивнула. Джейд всміхнувся у відповідь і побіг у бік лісу. Усмішка хлопця була дуже щирою і гарною, вона неначе додавала сяйва його вродливому обличчю. Принц Джейд завжди здавався дуже стриманим і тихим, він був неначе у тіні старшого брата і принцеси Аденни. Та Айріс завжди звертала на нього увагу. Було у ньому щось незвідане, що розбурхувало уяву і змушувало її затамувати подих. Дівчина ще певний час дивилась у той бік, де щойно бачила силует принца.