Розділ 17 ✨

Довкола було темно, Аденна відчувала, як від холоду щелепа тремтіла, а кінчики пальців здавались крижаними. З кожним кроком роздавався плескіт води. Вона стікала сірими стінами, затримуючись на стиках між цеглинок, заповнювала підлогу, сповільнюючи кроки принцеси.
– Що я маю робити? – донеслося геть поруч.

Аденна зробила крок вбік, від різкого руху, краплі води вкрили щиколотку, обтяжуючи штанину. Дівчина ігнорувала це, намагаючись знайти спогад якомога швидше. Вона знову опинилась посеред сірої темниці. Вода була й тут. Вона вкривала всю підлогу під Льєном. Аденна присіла біля нього, та як це завжди бувало у спогадах – бранець її не бачив. Королева стояла у дверях, знуджено спостерігаючи за хлопцем.

– Джейд відмовиться карати тебе без нагальної потреби, – мовила Сафріна.

Аденна відчула, як мурахи сипнули шкірою. Вона знову поглянула на Льєна. Його волосся було сплутаним і вологим, воно прилипло до лоба, краплі води стікали блідим виснаженим обличчям. Сірі плями вкривали сорочку і штани хлопця, а біля його ніг стояло пусте відерце.

– То, чого ти хочеш від мене? – знесилено спитав він.

Сафріна наблизилась до хлопця:

– Спровокуй його.

– Як? – фиркнув він. – Напасти на тебе?

– Ні, не на мене, – зітхнула королева. – На Аденну.

Принцеса відчула, як все всередині стислося. Серце знову зайшлося в грудях.

– На ту мозковивертачку? – реготнув Льєн. – А, що як вона влізе у мою макітру?

– А від цього я навчу тебе захищатися, – всміхнулась Сафріна.

Спогад раптово урвався. Аденна продовжувала лишатись у темному просторі. І чому вона побачила це? Що спровокувало появу саме цього уривку? Усвідомлення приходило не одразу, неначе щось заважало їй скласти повну картину побаченого.

– Спровокуй… – повторила Аденна, розмірковуючи. 

Думки в її голові нагадували патоку, що злипались і тягнулися, змушуючи дівчину напружуватись, аби сформулювати їх чітко і послідовно. Вона пригадала коронацію. Все ставало на свої місця. Напад Льєна був спланованим. Він мусив атакувати принцесу, аби сумніви Джейда зникли і він зробив точнісінько те, чого хотіла Сафріна.

Аденна розплющила очі. Блакитну стелю вкривали сріблясті візерунки, принцеса різко сіла на ліжку. Вона була у своїй кімнаті. Її волосся було розпущеним, камзол висів на стільчику біля ліжка, а чоботи обережно стояли поряд. Хай хто її приніс і переодягнув, минуло досить багато часу з моменту винесення вироку.

Згадавши про це, Аденна відчула нестримне хвилювання. Вона хутко взулась і вибігла за двері. З кожним кроком її тіло дещо заносило, у голові паморочилось. Принцеса постукала у кімнату братів. Ніхто не відчинив, вона відчула, як паніка стискає горло, очі набрались сльозами, дівчина побігла, коридором, збираючись надвір. Раптом вона врізалась у когось і відчула чужі руки на своїх плечах.

– Принцесо! – вигукнув Келдж. – Дивіться під ноги, мало носа не заорали! Ходімо, Вам треба перепочити.

Він розвернув її, підштовхуючи у бік покоїв.

– Стій! Що сталось?

– Ну, Ви трохи перенервували і зомліли. 

– І…Що сталось потім?

– Ну, коли всі нарешті дореготали, пан Сейдж приніс Вас до кімнати. Її Величність сиділа з Вами кілька годин, а тоді пішла.

Келдж продовжував вести її до покоїв, злегка підштовхуючи в спину.

– Та припини ти пхатися! – розвернулась вона. – Де Джейд? Я мушу поговорити з ним.

Вираз обличчя радника на мить змінився. Аденна це помітила.

– Що? Що сталось?

– Пан Джейд зник скоро після страти в’язнів.

Принцеса відчула, як тремтить.

– Я маю піти по нього.

– Почуйте мене, принцесо, Вам його не знайти. Він повернеться, коли зможе. 

– А що як ні?

– Він не кинув би Вас.

– Чого це?

– Відпочиньте, – вмовляв її Келдж. – Поспіть трохи, а згодом все проясниться. 

– Думаєш, я недостатньо виспалась? Я захропла на страті, яку сама мала і проводити! Що взагалі там сталося?

– Келдже? – почулись кроки Сейджа. – Дякую, далі я сам. Залиш нас.

Радник злегка вклонився. Аденна зітхнула.

– Слухай, якщо ти знову заведеш пісню про те, що я розчарувала матусю – я зніму черевик і кину його тобі прямісінько в пику, – пригрозила принцеса.

Очі брата розширились.

– Як самопочуття?

– Паршиво. То, що там сталось?

– Дульсс якось вибрався із пут і намагався тебе поранити, та ти взяла і впала йому під ноги. Вартові скористались тим, що він розгубився і закували назад.

– А Джейд? Чому ти не спинив його?

– Ніхто не встиг зреагувати, Адо, – зітхнув Сейдж. – Все відбулось занадто швидко. Мені здається, він сам не зрозумів, що накоїв.