Розділ 16 ✨

Затримання відбувалось одним помахом руки Кірана, який виявився чи не найкращим телекінетиком королівства, навіть Сафріна так не вміла. І хоч навички переміщень, куди входив телекінез і телепортація не вважалися основним даром мага, а лише видами заклинань до яких одні мали хист, а інші ні – Аденна була вражена майстерністю вартового. Він просто підняв зачакловані пута і направив їх на руки п'ятьох крадіїв, ті одразу ж закрились на зап'ястках і щиколотках в'язнів.
– І за що ви так з ним? – спитав Сейдж, кивнувши на чоловіка, якого Дульсс та інші прагнули видати за єдиного крадія.

– Не хотіли ділити золото на п'ять рил, – знизав плечима корчмар. – На чотири все ж приємніше.

– Я переміщу їх до темниць, – кивнув Кіран.

Він підняв обидві руки й п'ятеро в'язнів разом з шістьма вартовими зникли.

– Тепер я переміщу і вас, ваші величності.

– Я б волів пройтися, – мовив Джейд, рушаючи до виходу.

– Чекай! – побігла за ним Аденна.

– Але я маю наказ від Її Величності… – розгубився Кіран.

– Сестра його вмовить, просто зачекаємо, – махнув рукою Сейдж.

Плащ Джейда роздмухував вітер, він рухався доволі швидко, принцесі довелось мало не бігти, аби наздогнати брата.

– Куди ти йдеш?

– Я хочу побути сам, Адо.

– Ти завжди хочеш бути сам! – кричала вона. – Коли ж до тебе дійде, що я не кину тебе самого?

– Ти не маєш перейматися моїм станом, і ніхто не має. Адже лише я відповідальний за нього, чи не так?

Аденна заклякла.

– Ти був на тренуванні?

– Так…Чув як ви мене обговорювали.

– І що? – склала руки на грудях Аденна. – Ти тепер надмеш губи на мене, бо я хвилююсь і питаю поради в інших?

– А нащо? Що ти чекала від нього почути? Він не сказав нічого нового. Я знаю, що маю змиритись зі своєю долею, Адо, та сказати це простіше, ніж зробити, не вважаєш?

– Я розумію це. Та я не хочу, щоб ти був сам.

– Та яке тобі діло до цього? – вибухнув Джейд.

– Я люблю тебе і не хочу, щоб ти страждав. Це недостатня причина?

Джейд знітився, притулившись до дерева. Він заплющив очі, провівши рукою по своєму волоссю.

– Я не збираюсь вбивати кожного на кого дивлюся, якщо ти про це. Не треба турбуватися, що я втрачу контроль.

– Я взагалі не про це! 

Джейд кинув на неї недовірливий погляд.

– Знаю, ти винуватиш себе у тому, що сталось із Льєном…

– От вже за що в мене голова не болить, – пирхнув він.

– Що? – не зрозуміла принцеса.

– Так, я шкодую, що знищив його, та я зробив би це знову, аби ти не постраждала.

– Це мене і злить! Ти йдеш на це заради мене. А я не хочу лишатись тією, кого весь час треба рятувати з чергової дупи!

– То он чому ти пішла на тренування?

– Так. Повір, це варте того, аби терпіти знущання Келджа.

– Він ображає тебе? – напружився Джейд.

– Не так, як ти думаєш. Він хороший вчитель, попри те, що доволі грубий і не шанобливий. Але це не має значення. Я просто хочу вміти захищатись сама. Мені не треба порятунок, після якого ти переконуватимеш себе, що жертва була не марною.

Аденна підійшла до нього ближче.

– Не ховайся від мене, Джейде. Будь чесним, ділися тим, що непокоїть, я завжди на твоєму боці. 

Вони зустрілись поглядами, Джейд знесилено кивнув.

– Дякую, Адо.

Вона притулилась до його грудей, принц огорнув її руками, поклавши підборіддя на її маківку.

– І я тебе люблю, – прошепотів він.

– Агов? Ви там скоро? – покликав Сейдж.

– Він такий набридливий часом… – не відпускаючи сестру, сказав Джейд.

– Часом? – підняла голову Аденна. – Ви живете в одній кімнаті! Дивуюсь твоїй делікатності.

Хлопець пирхнув від сміху, вони повільно розімкнули обійми.

– Ходімо додому, – взявши його за руку, сказала принцеса.

Кіран перемістив всіх до палацу уже за кілька хвилин. Аденну, Джейда та Сейджа одразу ж відправили до тронної зали, де на них очікувала Сафріна.

Кіран поки що вів їх і звіт зачитував сам, втім надалі це буде роботою Сейджа, тож він уважно слухав вартового, стараючись запам'ятати структуру і навіть інтонацію Кірана.

– Чудово, діти! Я пишаюся вами всіма. Тож, завтра, Джейд проведе урочисту страту на площі Богині.

– Що? – нахмурився Джейд.

– Урочисту? – скривилась Аденна. – Чому він має вбивати їх? Ми ж можемо їх арештувати й нехай проводять все життя за ґратами.

– Вони обікрали нас! – обурилась Сафріна. – Вкусили руку, що годує їх негідні роти! Вони не можуть й далі витрачати ресурси королівства. Їх буде страчено. Сподіваюсь, це послужить уроком їх послідовникам.