Розділ 15 ✨

Сейдж прокинувся раніше необхідного часу. Джейда у сусідньому ліжку не було. Хлопець хмикнув, відкинувши ковдру. Де б не вештався його брат – йому ж гірше. Сафріна попередила, що це серйозна і непроста робота, тож найліпше, що він міг зробити – добре виспатись і підготуватися.
Сейдж привів себе до ладу і переодягнувся у чорну форму, що складалась із сорочки, подовженого камзола з широким коміром і штанів. На лацкані виблискувала нашита п'ятикутна зірка, виконана із маленьких коштовних камінців. Хлопець взув військові чоботи, із сиром'ятної шкіри, і пройшовся кімнатою розуміючи, що ніколи не носив такого зручного взуття.

До кімнати постукали. Принц прочистив горло, вирівнявшись:

– Заходьте.

– Мій принц, – поклонився вартовий. – Чи готові Ви до виходу? 

Вартовий був представником судочинства, нижча ланка, його форма мала той самий фасон, але була пошита із дешевших матеріалів. Та зірка на його лацкані була такою ж, а значить Сейджу треба постаратись якомога швидше отримати срібну зірку з місячним каменем, а там і до зірки з білого золота і діамантів недалеко.

– Так. Дякую, Вейлане.

Вартовий поштиво кивнув. Зірка з білого золота вважалась орденом слави і показувала досвід, силу і вірність вартового. Мати таку зірку значило бути гідним захисником свого королівства. 

Аденна очікувала на брата у вітальні. Перламутрове волосся було зібране у високий хвіст, відблиски зірки на лацкані веселковими крапками відбивались на шиї принцеси. Вона була вбрана у таку саму форму, що й у Сейджа, але під камзолом виднівся шкіряний корсет з металевими пластинами, вдягнутий на таку саму як у хлопця сорочку.

– Чому у тебе є броня, а в мене ні? – покосився на неї принц.

– А ти певен, що влізеш у мій корсет? – здійняла брову вона. – Хочеш приміряти? 

Сейдж закотив очі. Аденна наблизилась, почувся глухий стукіт металевих підборів. Принцеса була взута у військові чоботи, шиті для жіночої ніжки. Вони були витонченішими, за його, хоч і були виконані із тієї ж сиром'ятної шкіри. Шнурівка сягала до коліна, а носаки і підбори було підбито металевими пластинами. Дівчина знагла потягнула брата на себе, поправивши комір сорочки, що неохайно стирчав над камзолом.

– Твоя форма має кращий вигляд, – бурмотів Сейдж.

– А все мій жіночий шарм. 

– Ну…Якщо ти справді у це віриш, сестро…Хто я, щоб переконувати у протилежному?

Аденна штурхнула брата в плече.

– Вітаю Ваші величності, – вклонився начальник варти.

– Привіт, Кіране, – одноголосно привітались вони.

– Ми вирушаємо за хвилину, чи не знаєте ви, де наразі пан Джейд?

– Він не піде з нами, – відповіла Аденна.

Сейдж кинув на сестру невдоволений погляд. Кіран кивнув і вийшов за двері палацу.

– В якому сенсі «не піде з нами»?

Аденна повернулась до Сейджа.

– У прямому. Читай книги, якщо сенс моїх слів не доходить.

– Ні, ти знаєш, про що я, – принц наблизився до сестри, та розвернулась до вікна, обсмикуючи мереживний рукав сорочки.

– Своїми діями, вона остаточно втратить його, – тихо відповіла вона.

– Мама? 

Аденна підняла очі на Сейджа:

– Вона знущається з нього. Знаючи, як важко він все це переживає…

– Досить оберігати брата, Адо! Він сам має усвідомити, ким є. Ні я, ні ти йому не допоможемо. Хай бере відповідальність за свій дар. Носитись із Джейдом як з писаною торбою, хвилюватись за кожен погляд, думку чи сказане слово я не збираюсь.

– Коли це ти став таким не чуйним?

Сейдж розвернувся.

– Коли набридло втирати шмарклі тому, хто сам себе до них довів. Найкраще, що ми можемо – ігнорувати його самокритику. Хоче ридати на даху, доки положення зірок не зміниться? Вперед. 

– Ти ж відштовхуєш його!

– Він відштовхнув нас обох, Адо! Скільки разів ми намагались допомоги? Скільки заводили розмову? Скільки разів він уникав нас? Як часто просив лишити самого чи йшов геть? Мені набридло намагатись врятувати того, хто не бажає порятунку.

– І ти просто здався? – обурилась вона.

– Так, Адо. І щоб зберегти твоє серце цілим, рекомендую зробити те саме.

– Тобі справді байдуже?

– Ні. Я хвилююсь за нього, та я не здатен допомогти йому. Лише він сам. А доки він того не хоче – нічого не вийде.

– Як вам обом пасує форма! – протягнула Сафріна, входячи до вітальні.

Аденна і Сейдж озирнулись.

– Вітаю, мамо.

Королева підійшла ближче, погладивши лацкан камзолу сина.

– Я так вами пишаюся.

Сейдж засяяв, мов нова копійка.

– Дякую.

Аденна мовчки спостерігала за матір’ю.

– О, люба, твоє засудження видно навіть боковим зором, – зітхнула Сафріна.