Розділ 13 ✨

Своє слово Аденна стримала, хоч ненавиділа себе за це. Джейд ставав дедалі сумнішим щодня. Адже з самої ночі своєї коронації, життя у палаці стало для хлопця нестерпним. Його погляду уникали, його боялися, трималися осторонь. Були занадто ввічливі, улесливі, неначе боялись спровокувати. Сейдж і матір стали на диво мовчазними, хоч і підтримували його, та досі не могли оговтатись після пережитого. Тренування більше не лякали хлопця, він не відчував нічого. Не було ні радощів, ні суму, ні тривог. Неначе він був лише глядачем власного життя, яке вирує без його участі. Він віддалявся від брата і сестри, бо не міг розкрити їм своїх почуттів. 
В один із вівторків, коли троє дітей сиділи у вітальні, маючи вільний час, який Аденна і Джейд проводили за читанням, а полярне сяйво Сейджа мерехтіло попід стелею, з кожним помахом його руки, Сафріна радісно плеснула у долоні.

– Чудова новина, діти! Віднині ваші тренування завершено!

Сяйво зникло, Сейдж розчаровано опустив очі.

– Чому?!

Джейд підняв голову, здивовано поглянувши на Сафріну. 

– Я не вірю…Ти це серйозно?

– Так, любий. Я вважаю, що за ці роки мені вдалося добре підготувати вас до роботи.

– Роботи? – перепитала Аденна.

– Так, доню, роботи на благо Зоряної Варти. Вже час включати вас до процесів влади. Я хоч і безсмертна, та не збираюся сидіти на троні вічно. Та, перш ніж обрати наступника, мені треба, щоб кожен з вас добре навчився використовувати свою силу і правити мудро.

– О, я готовий! – крикнув Сейдж. – З чого почнемо? Підвищимо податок? Зберемо всіх працівників полів? Влаштуємо бал?

Аденна пирхнула.

– Заспокойся, король-невдаха. Влада не складається з балів і грабування селян.

– Так, Аденно, твоя правда, – кивнула Сафріна. – Тож почнете ви з роботи у королівському суді. 

– Що треба буде робити? – із запалом спитав Сейдж. – Я готовий, мамо!

Аденна і Джейд перезирнулись.

– Ціную твою готовність, синку. Рішучість добра риса короля, та спершу оцінюй ситуацію, не кидайся у неї з головою.

Сейдж кивнув, підійшовши ближче до матері.

– Ти супроводжуватимеш пошукові групи і своєю силою впливатимеш на смиренність підозрюваних. Коли їх доставлятимуть сюди, Аденна перевірятиме їх спогади. Якщо провина буде доведена – Джейд стратить винного на площі Троїстої Богині.

Джейд мовчки підвівся, залишивши кімнату. 

– Що? – не розуміла вона. – Що не так, знов?

Аденна розгнівано поглянула на матір.

– Дивлюся на тебе, мамо, і не розумію чи ти навмисне робиш йому боляче, чи просто не думаєш перш ніж говорити? 

– Джейду вже час усвідомити силу свого дару! І яку користь він може принести королівству і Богині, – роздратовано мовила Сафріна. – М'якосердечним не місце на троні. А нам, перед тим, як думати про ворога по сусідству, треба позбутися ворогів всередині держави, а їх, повір достатньо.

– Він не піде на це.

Сафріна кинула на дочку недобрий погляд.

– Ні, він піде, Аденно. Бо ти його вмовиш.

– Це ще з якого дива? – обурилась вона.

– Джейд уже натренувався достатньо, щоб контролювати себе. Тепер час наростити броню. Він має усвідомити, що мудрий король завжди нагородить тих, хто заслуговує, але й мусить карати винних. Це не жорстокість, не вбивство, це справедливість. Жоден народ не керуватиметься правилам, якщо не знатиме наслідків власних дій. І ці наслідки має демонструвати Джейд. Якщо він не зможе боротися із тими, хто шкодить короні, з нього не вийде вартового, а значить, йому не буде місця у нашому королівстві.

– Ти його проженеш? – не вірила Аденна.

– Ні, люба. Не я. Коли народ не відчуває заступництва правителя – він скидає його, позбавляючи влади. 

– Ну, твоїми стараннями, ніхто його не скине, – фиркнула Аденна. – Після коронації, всі тікають від нього, як від чуми.

– Нехай краще бояться, тоді й поважатимуть. Та він має використовувати дар. 

– Тоді він повернеться до тренувань, – склала руки на грудях Аденна. – Посада королівського ката йому не потрібна.

– Тренування більше не приносять користі, він взяв з них все, що міг. Ця робота йому необхідна. Народ має бачити його і усвідомлювати яку силу він має. Або він працюватиме – або зведе всі свої старання і жертви нанівець. А я не збираюсь миритися з цим. 

– Слабенька мотивація, мамо.

– Що ж, тоді підкріпімо її, – Сафріна підійшла впритул до дочки. – Або це робить він, або ти. Своєю силою. Адже порпання у чужих секретах не єдине, чого ти навчилась, чи не так? Думаю, новий вигляд знеголовлення, коли череп вибухає від одного поруху твоєї руки, люди оцінять. Як гадаєш?

– Ти шантажуєш мене? – знервовано ковтнула Аденна.

– Чому б і ні? – зловтішно всміхнулась Сафріна. – Я знаю, що ви двоє все життя одне одного бережете. Ти може і підеш на це заради брата, та він не зможе змиритися з тим, що ти проживаєш цей жах замість нього.