Розділ 11 ✨

– Не так швидко, Аденно, – озвався Льєн, обриваючи спогад. – Думаєш твоя мати, утримуючи мене стільки років, не підготувала до твоїх фокусів?

– Що ти зробив? – не зрозуміла дівчина, ніяково озираючись.

– Збудував стіну, – рявкнув він, схопивши принцесу за шию. Її спина опинилась притиснутою до стіни з мармурових цеглин, якої тут раніше не було. Схоже хлопець не просто вибудував захист, він навчився маскувати його, аби заманити Аденну у пастку.

– Для чого ти робиш це, Льєне?

– Для чого?! – крикнув він, наблизивши своє обличчя до її. – Ви кинули мене!

– Вона сказала, що ти втік!

– Втік? І ви повірили у цю маячню?

– Ми буди дітьми!

– Залізь у власну голову так, як лізла у мою. Пригадай те, що вона змусила тебе забути.

Аденна нахмурилась.

– Про що ти?

– Ви приходили до мене тієї ночі. Ти нишпорила у моїх спогадах, а тоді ваша мати змусила вас заснути, а мене забрали до темниці, де я провів майже десять років.

Спогади повернулись самі, неначе з них раптом спала пелена, Аденна заклякла. Те відчуття дежавю, коли мати виходила із ванної… Вона виходила звідти двічі. Вони прокрадались палацом, аби навідати хлопчика, та почули плач Сафріни. Чи не був він раптом спланованим? Аби налаштувати дітей проти сонячних? Хіба мати зробила б так? Аденна дійсно читала спогади малого, чим налякала його. А коли вони повернулись – постіль гостя була порожня. Льєн всміхнувся.

– О, цей розгублений погляд, сповнений каяття… Як мило! Та запізно, не гадаєш?

– Годі! – відштовхнувши хлопця, Аденна потерла власну шию. – Я обіцяю, що ми витягнемо тебе. Тільки скажи, що з тобою робили й для чого тримали так довго ув’язненим.

– Так я і повірив вашому брехливому кодлу! Мати казала мені, що зоряні зрадники та вбивці. А я дурень не вірив.

– Слухай…

– Не хочу слухати. Я втомився від цього. Якщо Джейд не стратить мене, це зробить хтось інший. Жодна балаканина цього не змінить, Аденно. Йди геть з моєї голови.

– Я хочу допомогти тобі. Покажи мені свої спогади, – попросила вона, наблизившись до хлопця.

Льєн загрозливо всміхнувся.

– Невже ти думаєш, що я справді зроблю таку дурість?

– Льєне…

– Геть! З моєї голови! – крикнув він, його шкіра й очі почали світлішати, доки на хлопця не стало боляче дивитися. Сяйво ставало сліпучим і пересушувало повітря поруч з Аденною. Дівчина відчула, як сили залишають її, вона зомліла, провалюючись у темряву.

Втім, чомусь вона досі лишалась у свідомості Льєна. Поступово розплющивши очі, Аденна усвідомила, що знаходиться по той бік стіни. Темні спогади бриніли у блакитній космічній туманності, неначе оброблені сапфіри, кинуті на шовк. Хай який Льєн сердитий, принцеса мала щось вигадати, аби повернутись сюди непоміченою.

Вона поглянула на ряди цеглинок. Стики були рівненькими, хлопчина будував стіну довго і дуже старанно. Втім, за своє життя Аденна усвідомила одну просту річ: все на світі можна зламати, навіть те, що здається незнищенним. Сафріна вчила, що кожна річ, механізм чи людина має слабке місце. Якщо правильно користуватись цим – можна підкорити собі весь світ.

Аденну мало цікавив світ. Зараз вона прагнула лише пізнати секрети своєї матері та містера Келджа. А для цього вона має лишити маленьку шпаринку, навіть розміром з ніготь, цього буде достатньо, аби вона протислася у свідомість Льєна.

Робота з елементами давалось їй складно, вона не стихійний маг, таких у Зоряній Варті не водилося, тож розкладати предмети на елементи, перебудовуючи їх вона не вміла. Та поволі кришити покриття між цеглинками, дівчині не склало жодних труднощів. Пісок сипався і сипався, зникаючи у нескінченному просторі.

– Ти прокинулась? – покликав Льєн.

Аденна заплющила очі, тіло безвільно повисло, волосся кружляло довкола обличчя, перламутровим ореолом.

Хлопець торкнувся її лоба зовнішнім боком долоні.

– Якась ти хирлява. Сафріна лякала мене вами всі ці роки, казала, що ви могутні. Але ж глянь: я вирубив тебе й оком не змигнув.

Аденна продовжувала кришити покриття, намагаючись не видати власних дій.

Льєн уважно оглянув її обличчя.

– А ти стала гарненькою… Та магія твоя ще те прокляття. Хоча, певний, Джейд би що завгодно зробив, аби мати таку, замість своєї.

Дівчина відчула невпинне бажання вдарити Льєна у щелепу. Втім, у його свідомості вона не зашкодить хлопцю, та і виказати себе, доки у стіні нема шпарини – було б занадто.

– Я ж тобі зашкодив! – роздратовано кинув він. – Чому ти досі тут?

Руйнація покриття була занадто повільною, Аденна змогла зробити маленьку тріщинку, але якби ж її розширити…Та зробити це непомітно для Льєна було неможливо. Дівчина розплющила очі, штовхнувши хлопця до стіни з такою силою, що та здригнулася. Щока Льєна притиснулась до холодної цегли, Аденна вивернула його руку, притиснувши до лопаток: