Розділ 9 ✨

Підлога тронної зали була виконана з обробленого темно-синього авантюрину, тож нагадувала нічне небо, всіяне зорями. Кульки блакитного сяйва, підтримувані магією, пурхали кімнатою, немов світлячки. Саме з тронної зали палац переходив у храм Троїстої Богині Місяця. Тож королева поспішила підійти до монумента, приклавши три пальці спершу до повіки, тоді до сонячного сплетіння, а потім до скроні. Поруч з пам’ятником Богині, Сафріні було легше. Неначе її рука огортає плечі та заспокоює всі тривоги.

Люд починав сходитись, займаючи місця. Довелось розширити храм заклинанням, аби вмістити тут все королівство. Сафріні було зле від такої кількості народу поблизу від її дому. Вона чекала, коли нарешті прийдуть діти, щоб розпочати коронацію. Чомусь, вона не на жарт хвилювалась.

– Мамо?

Сафріна озирнулась, Сейдж стояв, вбраний у свій урочистий камзол, розшитий сапфірами та срібною ниткою. Її хлопчик виріс у вродливого юнака із хвилястим каштановим волоссям та веселим поглядом зелених очей.

– Який ти гарний!

Хлопець всміхнувся.

– Хвилюєшся?

Сейдж хитнув головою, взявши її за руку.

– Ніскільки. Нема причин для хвилювання, ти готувала нас до цього змалку, і готувала добре, мамо.

Сафріна обійняла сина, Сейдж завжди був відданим і знаходив правильні слова, він був найбільшою їй підтримкою.

– Де Джейд і Аденна?

– Ну, Ада без Джейда не прийде, а брата мого ти знаєш: прийде чітко у встановлений час, ні хвилиною раніше, ні пізніше.

Сафріна кивнула. Джейд не любив надмірної уваги, сам факт коронації, де на нього подивитись прийде все королівство, завдавав йому чималого клопоту. Тож, він не прагнув з’явитись на захід раніше, аби жоден не почав з ним якоїсь розмови, і не бажав запізнюватись, щоб не обернути всі погляди на себе.

Аденна, на відміну від брата, купалась у променях уваги, насолоджуючись статусом майбутнього правителя. Втім, вона завжди підтримувала Джейда, тож неодмінно прийде на коронацію одночасно з ним.

Найбільше Сафріну турбувала одна з частин церемонії: опівночі, коли місяць опиниться в центрі скляного купола храму, кожному з її дітей Богиня дасть пораду. Королеву дуже цікавило що саме їм порадять, та за законом, жоден з коронованих не матиме права розголошувати побаченого, інакше накличе на свій народ гнів Богині. У такі миті було б добре мати дар Аденни...

Жриці, вбрані у темно-фіолетові сукні, розшиті срібною ниткою, що імітувала нічне небо, почали сходитись, займаючи свої місця біля монумента богині.

Двері в храм розкрились, розпочалась процесія. Лицарі, вбрані у блискучі обладунки із білого золота, із символом Троїстої Богині Місяця на грудях, рівною колонною по двоє рушили темно-синім хідником. Вони ступали синхронно, високо здійнявши свої мечі.

Одразу за ними крокував Сейдж. Сафріна відчула гордість, побачивши сина, що впевнено йшов за лицарями Зоряної Варти. Він тримався впевнено, та на середині шляху все ж не втримався і підморгнув кільком красуням, що обмахувались віялами зі страусового пір’я. Сафріна роздратовано зітхнула. Сейдж був доволі популярним серед юних і вразливих дам, тож не приховував власної зацікавленості навіть на власній коронації.

За кілька кроків від нього йшов другий її син – Джейд. Її малий хлопчик подорослішав, перетворившись на вродливого юнака, з чорним блискучим волоссям, проникливими сірими очима, чий таємничий погляд стискав її серце. Він був трохи вищим за Сейджа, вбраний у чорний камзол зі срібною ниткою, розшитий смарагдами та сапфірами. Йшов Джейд впевнено, та дивився лише вперед, не тому, що був самовпевненим, радше боявся поглянути комусь у вічі.

У залі почулись захопливі зітхання. Одразу за братами, на відстані п’яти кроків, як того і вимагала церемонія, крокувала спадкоємиця трону Зоряної Варти – Аденна. Сафріна вкотре переконувалась, якою красунею виросла її дочка. У свої шістнадцять, вона була зростом як сама королева, мала довге хвилясте волосся платинового кольору, що переливалось у місячнім сяйві, немов було з перламутру. Великі сині очі, що дивились на цей світ відкрито, без потайливості, виказували сміливий, навіть безстрашний норов принцеси. Витончені риси обличчя та тонкі пальці рук нагадували Сафріні фарфорову лялечку, як одну з тих, які вона дарувала дочці, коли та була маленькою. Дівчина була вбрана в оксамитову сукню кольору грозового неба, саме такого відтінку ставали очі Аденни, коли вона була сумна чи сердита. Та зараз, дівчина сяяла щастям, вона всміхалась і кивала придворним та простолюду, що оточили хідник, роздивляючись майбутніх принців та принцесу. Ті у відповідь, аж заходились від радощів, неначе посмішка Аденни була найціннішим даром, який вони могли б отримати від Богині. Хоч це було не за протоколом, Сафріні такий щирий вияв почуттів дочки здався милим.

Лицарі розійшлися, зайнявши місця довкола монументу, Аденна з братами стали на коліна перед Богинею.

Головна Жриця ступила вперед:

– Народе Зоряної Варти, сьогодні перед вами постали діти, яких Троїста Богиня Місяця нагородила можливістю спадкувати владу. Владу, що захистить нас усіх, продовжуючи та шануючи труди, закладені Праматір’ю всього нашого світу. За хвилину Місяць буде в зеніті, і ми дізнаємось, чи правдивими є наші уявлення. Чи справді Богиня обрала у спадкоємиці майбутню принцесу Аденну.