Розділ 8 ✨

Впродовж наступних п’яти років, тренування дещо змінились. Сейдж вчився впливати на обслугу і випадкових жителів королівства, навіюючи їм щастя, успіх та віру в себе. Рідше, якщо це були злодії, він навіював їм відчуття сорому, провини і каяття. Аденна навчилась не лише стримувати силові поля, але й розширювати і зменшувати їх, а також проникати у спогади підданих, щоб випередити бунтівні наміри, якщо такі були. Тренування Джейда тепер були разом із в’язнями та ворогами корони, та на щастя всі лишились живі і при тямі.

Сафріна сиділа на ліжку, її очі були щільно заплющені. Вона повільно вдихала і видихала, уявляючи як цеглинку за цеглинкою закладає стіну, щоб відгородитися від своїх найпотаємніших спогадів. Цей процес давався складно, за ніч вона знаходила в собі сили збудувати стіну не вище трьох ліктів, а потім виснажувалась вщент, відчуваючи нестерпний головний біль і важкість в ногах залишок дня. Вона розпочала роботу над приховуванням своїх спогадів, щойно Аденна навчилась проникати у чужі розуми невідчутно. Дівчина мала потужну магію і неабиякий хист, тож навчалась блискавично. Сафріна прагнула виховувати дітей у чесності та довірі, однак навіть у її житті було чимало того, що вона б воліла приховати від них. Її помилки, її страхи, її інтимні сентиментальні спогади, все це не мало стати відомим Аденні і синам. Це було занадто особистим.

Піднявши ряд цеглинок ще на три лікті, Сафріна відчула, як щось крапнуло на складені руки. Видихнувши, вона повільно розплющила очі. Її руки вкривали кілька крапель крові. Схоже, її тіло подає сигнал про перенапруження. Королева піднялася і неквапом рушила до ванної кімнати, у вухах шуміло, а саму Сафріну хитало з боку в бік, неначе вона рухалась човном. Дійшовши до раковини, вона пустила воду і підняла очі на своє відображення у дзеркалі. Сіре обличчя, кола під стомленими очима, білки яких вкривали павутиння червоних капілярів, крива червона лінія з лівої ніздрі вкривала кутик губ. Королева хутко вмилась і витерла обличчя рушником. 

Заплющивши очі, Сафріна змахнула рукою, візуалізуючи заклинання зміни зовнішнього вигляду. Воно було доволі складним і мало хто з магів вмів змінити свою подобу повністю, та навичок королеви виявилось цілком достатньо, аби додати обличчю здоровий рум’янець, блиску очам і висвітлити темні кола під ними.

Сафріна задоволено оглянула себе:

– Тепер, значно краще.

Сьогодні Аденні виповнюється шістнадцять років, а це час для балу на честь коронації. Сьогодні разом з нею, на офіційному рівні будуть визнані і принци Сейдж та Джейд. У Зоряній Варті королівський титул передається виключно за жіночою лінією. Тож і Сейджу, і Джейду доводилось очікувати, коли принцесі-спадкоємиці виповниться шістнадцять, щоб бути коронованими.

Сафріна оглянула свою оксамитову сукню і раптом пригадала діалог, що відбувся, здавалось у минулому житті.

***

– Ну? Хто у нас буде, кохана? – спитав Дейлан, зустрівши дружину.

Вона сяйливо посміхнулась, погладивши свій живіт, обтягнутий ультрамариновим оксамитом просторої сукні.

– Дівчинка.

– О, слава Богині!

Дейлан ніжно поцілував дружину і став на одне коліно, притулившись до кругленького животика:

– Скоро ми зустрінемось, моя радосте. Ти будеш нашою гордістю, благословенням і майбутнім.

Серце Сафріни стислося від болісних спогадів і вона похитнулась, в останню мить втримавшись за одвірок. Кинувши останній погляд на сукню, королева залишила покої. Як би вона не намагалась забути про це, та вона щодня сумувала за своїм колишнім життям.

Підготовка до балу почалась ще вчора. Весь палац прикрашали квітами і срібними статуетками, що символізували Троїсту Богиню, фази місяця, а також мініатюрні зображення Сафріни та її дітей. Коридор був встелений синім хідником, попід стелею літали хмаринки з галактичними туманностями. Їх навіяли магією, та попри свою несправжність, вони вражали, відкидаючи на стіни та підлогу різноманітні спадлахи кольору: від фіолетового до смарагдового.

Тронна зала змінилась, адже тепер, окрім найбільших тронів: королеви та короля, поруч стояли ще три меншого розміру. Найвищий з них, був білим, виконаний із місячного каменя, ніжки і підлокітники були виконані із білого золота найтоншої роботи і нагадували мереживо. В узголов’ї був витесаний символ Діви, молодий місяць. Цей трон призначався Аденні після коронації. Два трохи менших, що були виконані із агату, всіяному розсипами діамантів малого розміру, імітуючи зоряне небо – мали посісти Сейдж та Джейд.

Сафріна піднялась до свого трону, узголів'я прикрашав символ Матері – повня, виконана із кахолонга. Вона торкнулась сидіння сусіднього крісла, м’який оксамит приємно ніжив шкіру. Трон короля прикрашало сузір’я лева, Сафріна вдивлялась у ті зорі, виконані із діамантів і намагалась не піддаватись тій тузі, що накривала її.

– Мамо? – покликав Сейдж.

Королева стрепенулась, хутко витерши сльози.

– Що ти тут робиш? – зустрівшись із матір’ю поглядом, спитав хлопець.

Сафріна спустилась, всміхаючись сину.

– Перевіряю, чи все готово до коронації.

Сейдж кивнув.

– Тобі потрібна допомога?