Розділ 7✨

Ніч почалася з того, що Джейд проспав сніданок і тренування. Що було дивно, бо він ніколи не міг нормально заснути перед черговим проявом дару і прокидався задовго до початку сніданку. До того ж тренування починалось з Сейджа, а сам він ніколи не дозволяв брату і сестрі пропускати його виступ. Та і Сафріна мала б його розбудити. У будинку було пусто, ні у вітальні, ні у трапезній нікого не було. Стіл зі сніданком був накритий на одну персону. Омлет уже трохи потемнів і охолонув, отже всі вже встигли поснідати і очистити стіл, щоб потім приготувати місце для Джейда. Їсти геть не хотілось, хлопець з’їв одну ложку, намагаючись проковтнути його двома ковтками апельсинового соку. Відчуваючи нудоту, Джейд рушив до тренувальної зали. Там було вже геть темно. Сафріна сиділа на своєму місці і побачивши сина, легко всміхнулась.

– Доброї ночі, Джейде. Рада, що ти вже прокинувся.

– Чому я проспав так довго?

– Ми вирішили дати тобі час на відпочинок. Я помітила, що ти не надто добре висипаєшся, перед тренуваннями.

Джейд нахмурився, але не відповів.

– А де Ада і Сейдж?

– Вони вже практикували свою магію, – майже одразу відповіла Сафіна. – Наразі твоя черга.

Джейд відчув, як зачинились двері тренувальної зали. Металевий звук засува відволік його від сказаного Сафріною. Вона ніколи не зачиняла двері, бо знала, що він не втече. Однак зараз мати, вочевидь, приготувала щось таке, від чого Джейд захоче негайно залишити залу. Його серце забилось швидше, живіт звело від хвилювання і ще неперетравленого сніданку.

– Чому ти так злякався, синку? – спитала Сафріна, схиливши голову вправо.

– Хто це буде?

Мати зітхнула, вона не дивилась в очі сину, схоже сама хвилювалась. Це не було притаманне Сафріні, вона глибоко ховала власні емоції і завжди здавалась стійкою і сильною на тренуваннях Джейда. Однак сьогодні…Сьогодні щось було не так.

Сяйво свічок освітило дальній бік кімнати, де на підлозі, на колінах стояла Аденна. Її шия, руки і ноги були скуті ланцюгами.

Джейд затремтів і подивился на Сафріну з неприхованим гнівом.

– Як ти вдягла на неї ці ланцюги?! – крикнув він.

– Вони виконані з іншого матеріалу, але зберегли свою основну функцію. Твоя задача – зняти їх з неї. Вона зараз повністю знерухомлена.

– Ламати кістки? Ти при тямі, мамо?

– Вам обом треба тренуватись…

– Вона – дитина! Чи ти здуріла?!

– Джейде…

– Ні! – він рушив до Аденни і сів напочіпки, взявшись руками за ланцюг на її шиї. Він поглянув у її очі. Його сестра завжди була сміливою, однак щось у її погляді виказувало страх.

– Я ніколи не завдам тобі шкоди, – тихо сказав він.

«Обережніше із обіцянками, брате. Бо мати так не вважає.» – почув він у своїй голові.

Джейд відскочив.

– Як ти це зробила?

«Ну, я не можу говорити, коли я в цих ланцюгах. Тож єдине, що мені під силу, це лізти в твою макітру. Мати не відчепиться, доки ти не звільниш мене. Я зцілюся, просто зламай якийсь палець. Можеш мізинець, його зцілити легше»

– Я не можу…

Сафріна спостерігала за ними, насупившись.

– Що відбувається?

Аденна не дивилась на неї, вона не зводила очей з брата.

«Давай. Що швидше ти це зробиш, то швидше ми підемо звідси».

Джейд відчув, що зараз закричить, або кинеться на Сафріну. Аденна мала рацію, він має завдати мінімальної шкоди і тоді їх відпустять. Хлопчик намагався втихомирити власний гнів, але це йому не вдавалось, він горів у його грудях, немов наповнюючи попелом рота.

– Мені шкода.

«Не варто. Ти ні в чому не винен, це все вона. І хай я засуджую її методи і все, що вона робить з нами, вона має рацію в одному.»

– Та, ну. І в чому ж?

«Ми і справді вчимося користуватись цими силами, хоч часом я б воліла позбутися їх усіх. І втекти звідси якнайдалі.»

Можливо так і є, але Джейд не міг пробачити Сафріні те, що вона ув’язнила власну дочку і дозволила ставити над нею досліди. Гнів брав над ним гору, він шумів у його голові, заповнював легені димом, не даючи можливості зітхнути на повні груди. Він заплющив очі, концентруючись. Та це ніяк не вдавалось, все було в червоних плямах, йому кортіло помститися.

«Все буде гаразд, Джейде, тобі просто треба…»

Неприємний хруст перервав її думки, Сафріна зойкнула. Джейд розплющив очі. Ланцюги впали, довкола Аденни, яка шоковано спостерігала за зламаною кісткою ребра, вона змістилась вгору, змушуючи дівчину задихатись.

– Адо! – крикнула Сафріна, кинувшись до неї.

– Не підходь до неї! – скочив Джейд, закривши дівчину собою. – Це все ти винна!

Він спробував взяти Аденну на руки, та дівчина скрикнула від болю, тож він намагався не рухати її.

– Ти…ти можеш зцілити себе?