Розділ 2 ✨

У вільний від навчання час діти грались у вітальні або на дворі, втім найулюбленішим місцем був великий будиночок на дереві. Він був триповерховим, а на даху Аденна влаштовувала чаювання своїм лялькам та іграшкам. Тримався на дереві він звісно закляттям, навіть тисячолітній дуб, на якому збудовано будиночок не впорався б тримаючи таку споруду на своїх гілках. 

Попри радість брата і сестри, Джейду було геть не до розваг. Він повернувся до їх з Сейджем кімнати. Рись, на ім'я Шайна саме вмивалась на його акуратно застеленому ліжку. Хлопчик погладив її і почув муркотіння. Він повільно оглянув свою кімнату: на шафці стояв нічник, всі речі були обережно складені. З іншого боку кімнати розташовувалось ліжко Сейджа. Ковдра була накинута як заманеться. З-під ліжка визирала пара скоцюрблених шкарпеток і розгорнута книга, що лежала вниз сторінками. Кілька іграшок закотились на Джейдів бік кімнати і він поспішив перекласти їх на ліжко брата. Сейдж завжди був не надто охайним, Джейд же навпаки був методичним і уважним, бо схоже тільки власна впорядкованість рятувала його від безладу в душі, що за собою залишало використання магії. 

Хлопчик почитав книжку, що описувала легенди найвідоміших воїтелів Зоряної Варти і збирався лягти раніше. Шайна пішла полювати, на прощання лизнувши господаря в щоку. Сейджа у кімнаті не було, він, мабуть, тихцем тренує свої сили, Джейд не раз серед ночі бачив спалах світла, коли брат ховався під ковдрою вкрившись з головою. Яскраві промені пробивались крізь тканину, описуючи силует хлопчика. Він любив свій дар і хотів використовувати його частіше. Джейд по-доброму заздрив брату. Хотів би він теж пишатись тим, що вміє.

У двері тихенько постукали.

– Заходьте, – тихо відповів Джейд, сівши на своє застелене ліжко.

У кімнату зайшла Аденна, тримаючи в маленьких ручках завелику для себе чашку з какао. Сейдж притримав їй двері.

– Нам здалось, що ти засмучений, – знизав плечима старший брат. – Ада запропонувала принести тобі какао.

Джейд всміхнувся і перехопив у сестри чашку з гарячою запашною рідиною.

– Дякую.

Вона всміхнулась.

– Може пограємо разом? – сором’язливо спитала вона.

– Ще чого! У ляльки я з малечею не бавлюся! – фиркнув Сейдж.

Аденна опустила очі, схоже це її засмутило. До кімнати, тершись об двері зайшов кіт Аденни – Абсалон. Котисько був абіссинської породи, але розміром з савану. Він гучно муркотів, обіймаючи товстим хвостиком ніжку Аденни. Вона опустилась і погладила кота по голові, а той піднявся на задні лапи і поклав передні на її плечі, тершись об обличчя малої своєю великою мордою.

– Я не проти пограти, Адо, – відповів Джейд. – Обери якусь цікаву гру, я прийду за хвилину, гаразд?

Аденна просяяла і кивнула, побігши з кімнати. Абсалон потрусив за нею, здіймаючи хвоста.

– Не заохочуй її, вона ж не відчепиться потім.

– А ти не відштовхуй її, – відповів Джейд. – Вона ж ще маленька. Їй і так важкувато, ми старші брати і маємо приділяти їй час.

– Не гратимусь я в доньки-матері з причепою! А ти як собі знаєш.

Джейд зітхнув і відпив какао.

– Ти допий, – порадив Сейдж. – Потім вкриється плівкою і буде несмачне.

Схоже було, що старший брат шукає тему для розмови.

– Ти щось хотів? – вирішив допомогти йому Джейд.

Старший брат насупився і опустив очі, копнувши ногою край килима.

– Як ти? Ну, сьогодні?

Джейд допив какао, хоч напій виявився загарячим для його горла. Тіло одразу кинуло в жар і хлопчик прокашлявся.

– Сьогодні було трохи легше.

Сейдж просяяв.

– Це ж добре!

– Так… – невпевнено відповів Джейд.

– Що ж, я радий, – швидко всміхнувся Сейдж. – Ну, я тоді піду пограюсь, мама купила нам нові тренувальні мечі. А ти поки побався з причепою.

– Не називай її так. Вона наша сестра.

– І що з того?

Джейд зітхнув і рушив з кімнати, Аденна уже чекала його, вбрана у обладунки з м’якого матеріалу, це була частина костюма, який Сейдж колись випросив на ніч народження. Вони з Джейдом тоді були воїнами Зоряної Варти з легенд про битву за долину Наднової.

– Обіцяй захищати свій народ і долину, брате. А я поки заманю їх у засідку, – процитувала діалог двох братів-воїнів Аденна.

Джейд всміхнувся і підняв дерев’яний меч.

– Обіцяю. Нехай береже тебе Троїста Богиня.

– Нехай береже і тебе, – серйозно кивнула вона і побігла, ховаючись за виставленими в стосики подушки.

Вони грались десь до восьмої, а потім мама наказала всім лягати спати. Джейд підійшов з іграшками до полички, рівненько викладаючи. Аденна підбігла до нього і міцно обійняла, притулившись до його грудей.

– Ти тільки не кажи Сейджу, але ти мій улюблений братик, – шепнула вона, примружившись.

Це розчулило Джейда і він міцніше обійняв сестру. Аденна відпустила його і, всміхнувшись, побігла до своїх покоїв. Хлопчик всміхнувся, відчуваючи тепло в грудях, тоді поприбирав подушки, наводячи лад у кімнаті й повільно побрів до кімнати.