Вихідні

Суботній ранок здавався м'якшим на дотик. Спальня першокурсниць була залита м'яким вересневим сонцем. Воно просочувалось крізь завіси, малювало прямокутники світла на підлозі й ковзало по синіх балдахінах.

Еліна тихо вислизнула з-під ковдри, накинула теплий халат і підійшла до столу біля великого стрільчастого вікна. Звідси Чорне озеро виглядало не таким чорним – радше туманним, молочно-сивим, із тонкою смугою світла по краю.

Вона розгорнула свій блокнот і занурила перо в чорнило.

Субота. Замок виявився більшим за мої страхи. І водночас меншим за ті тіні, які бігають у голові, коли згадую батькові слова.

Вона описала коротко Оуена, який тримає голку, ніби це медаль, і Елеонору, яка вміє сміятися над тим, що інших лякає. Згадала лист батька і порівняла його з відчуттям на Астрономічній вежі, коли зіркам було байдуже до її прізвища.

Вона поставила крапку, посиділа ще хвилину, дивлячись на рядки.

Стрілка годинника наближалась до девʼятої. Еліна закрила блокнот, відклала перо й підійшла до ліжка Елонори, легенько потрясла подругу за плече.

Елеонора видала звук, схожий на придушене булькання, ховаючись глибше під подушку.

– Прокидайся, бо ми запізнимось на сніданок, – тихо сказала Еліна.

Одне око розплющилось. Елеонора повільно сфокусувалась на Еліні, яка вже була одягнена, причесана й майже готова до виходу.

– Розʼє, – прохрипіла вона, – ти людина чи солдат швейцарської гвардії? Хто встає добровільно в суботу? Хоча... Про що це я? Бʼюся об заклад, Оуен уже вимірює кроками довжину Великої зали або перевіряє, чи правильно домовики нарізали бекон під кутом у сорок пʼять градусів. Побути б хоч один день просто лінивими маґлами...

– Маґли теж встають у суботу, – зауважила Еліна. – Я впевнена в цьому.

– Тим більше, – буркнула Елеонора, але почала виплутуватися з ковдри.

Після швидкого сніданку у Великій залі дівчата вирішили відвідати гоґвортську бібліотеку. Вона, як виявилось, була схожа на собор віруючих у знання. Величезна зала, ряди полиць до самої стелі, запах старого пергаменту, пилу й чогось смолистого – каніфолі або магічного клею.

Смуги світла падали крізь вітражі, розрізаючи повітря на кольорові прямокутники. Коли хтось проходив крізь них, здавалося, що він на мить стає частиною картини.

Мадам Пінс рухалася між рядами безшумно, як велика хижа птаха. Еліна й Елеонора побачили, як вона практично вирвала чорнильницю з рук другокурсника-ґрифіндорця: на денці була темна пляма.

– Чистота мислення починається з чистоти пера! – прошипіла вона. – Пʼять балів із Ґрифіндору за неповагу до магічного чорнила.

Другокурсник знітився й заховався за том «Сто способів не померти в Лісовій хащі».

– Вона мене лякає, – шепнула Елеонора. – Я впевнена, що вона знає, як виглядають наші думки без пергаменту.

У секції «Прості заклинання» раптом стало людно. Якийсь гафлпафець першого курсу тягнувся до важкого фоліанту, але книга не затрималась довго в його руках.

До нього швидко і впевнено прямувала Селін.

– Тобі він знадобиться аж у вівторок, – холодно сказала вона. – А мій статус вимагає бездоганного есе вже сьогодні до обіду. Рейвенкло не чекає на тих, хто довго думає.

Вона буквально вирвала книгу з його рук, розвернулася на підборах і пішла з бібліотеки.

– Чому не можна було ввічливо попросити, – пробурмотіла Елеонора. – Але, мабуть, тоді це була б уже не Селін.

Ближче до вікна сиділа група старших слизеринців. Ейвері, Малсибер, ще кілька знайомих по Сортувальній залі облич. Еван теж там був, в центрі цієї невеликої гравітації.

Вони говорили неголосно, але тон був холодним.

– ...маґлонароджені в Міністерстві, – бурчав Ейвері водячи пером по "Віщуні". – Їх там уже більше, ніж треба. А вчора цей ґрифіндорець із третього курсу взагалі сів занадто близько. Я ледве не втратив апетит.

Він штовхнув стілець біля сусіднього столика ногою. Блідий хлопець із Ґрифіндору, що сидів там із купою книг, знітився й пересів далі в глибину зали, ніби його тут і не було.

Коли Еліна проходила повз, розмова обірвалася. Ейвері підняв голову й схилив її в улесливому, занадто глибокому поклоні.

– Міс Розʼє, – протягнув він. – Як приємно бачити, що чистокровна аристократія представлена не лише в підземеллях.

Еван мовчав, але його погляд був важчим за будь-які слова. Там не було жодної братерської іскри. Лише перевірка: Чи тримаєш ти спину так, як має тримати Розʼє? Чи не ганьбиш ти нас своїм синім шарфом?

Еліну пронизало знайоме стискання всередині. Підборіддя автоматично піднялося на потрібну висоту.

– Ходімо звідси, – прошепотіла Елеонора, різко беручи її під лікоть. – Тут повітря отруєне.

Вони відійшли глибше в ряди полиць. Там було тихіше, темніше, і трохи безпечніше.

Між двома важкими стелажами з товстими томами Заклинань раптом почулося шепотіння. Еліна зупинилась і обережно зазирнула між книгами.

Северус Снейп і Лілі Еванс сиділи за маленьким столиком. Між ними лежав старий підручник, сторінки якого вже жовтіли по краях. Снейп нахилився, щось дрібним, майже каліграфічним почерком дописував на полях. Лілі дивилася на написане так, ніби це був новий вид магії. Її руде волосся майже торкалося його плеча.

Вони виглядали відрізаними від усього: від Слизерину, від Ґрифіндору, від війни чужих поглядів. Просто двоє людей, які розглядають формулу світу.

– Ходімо, – тихо сказала Еліна. – Це... їхній простір.

Вони пішли далі переглядаючи ряди книжок, що сягали стелі, Еліна потягнулася до полиці з товстими томами й витягла один.

«Основи магічної анатомії та перша допомога при прокляттях».

– Цілительство? – Елеонора підняла брови. – Розʼє, ти серйозно хочеш провести суботу, читаючи про те, як вправляти вивихнуті магією щелепи?

– Мені цікаво, – просто відповіла Еліна. – Як це – виправляти те, що зламано магією. Не лише ламати.