Лист та алея Діаґон

Лист прийшов 6 липня. Еліна ще спала, коли сова стукнула у вікно, не родинна сова, а чужа, сіра і стомлена. Тебі прийняв лист, поклав на срібну тацю і приніс у кімнату, постукавши три рази в двері так, як його вчили.

Вона сіла на ліжку і взяла конверт. Товстий, із воском, щільний кремовий папір. Зеленим чорнилом написано: «Міс Е. Розʼє, кімната у кінці коридору, третій поверх, маєток Розʼє, Дорсет». Гербова печатка Гоґвортсу – лев, змія, орел, борсук.​  Вона дивилась на конверт довго. Потім акуратно зламала печатку.

Шановна міс Розʼє,

Ми раді повідомити Вас про те, що Вам надано місце у Гоґвортсі – школі чаклунства і чарівництва. Будь ласка, зверніть увагу на список необхідного обладнання, доданий до листа. Навчання розпочинається 1 вересня.

Із повагою,

Мінерва МакҐонаґґал, заступник директора

Список потрібного в кінці – уніформа, підручники, казан, телескоп, паличка. Вона читала його двічі і помітила, що руки в неї трохи тремтять. Це дратувало – вона не розуміла, чому саме тремтять, бо цього листа вона чекала роками і жодного сюрпризу в ньому не було. Мабуть, це від того, що одне – знати заздалегідь. Тримати в руках - то зовсім інше.

Вона поклала листа на тумбочку, встала і підійшла до вікна. Дорсетський пагорб лежав у ранковому тумані, розмитий і тихий. Десь унизу вже кашляв садівник, підрізаючи живоплоти. Вона подумала: за два місяці тут більше не ночуватиму. Це не була сумна думка. Але й радісною вона не стала, скоріше, дуже велика і трохи холодна, як перший ковток води зранку.

За сніданком лист лежав поруч із тарілкою Едгара. Тебі приніс його, і батько прочитав мовчки – з тим виразом, з яким він читав будь-яку ділову кореспонденцію: без емоцій, оцінюючи. Потім поклав на стіл.

– Алея Діаґон наступного тижня, – сказав він. – Еване, ти теж їдеш. — Він глянув на Еліну коротко. — Вітаю.

Це було все. Еван, який пив каву і читав Щотижневого Віщуна, не відірвав очей від газети.

– Слізерін звісно.

– Саме собою, – погодився Едгар.

Еліна їла яєчню і нічого не сказала. Ведмедик з предків у рамці на стіні поглянув на неї з мовчазним осудом, чи ж їй так здалося. Або, можливо, його просто намалювали так, щоб він завжди виглядав так, незалежно від обставин.

Едмунд прийшов до сніданку пізніше, коли інші вже доїдали. Прочитав листа спокійно, кивнув, поклав на місце. Потім подивився на онучку поверх окулярів і сказав просто:

– Молодець.

Вона сказала йому «дякую» так само просто.

На наступному тижні вони вийшли з Дірявого Казана о десятій ранку у вівторок, і Алея Діаґон зустріла Еліну всіма чуттями одночасно.

Вона бувала тут раніше – двічі, ще маленькою, коли купували щось родині. Але тоді вона тримала дідуся за руку і дивилась переважно у тротуарну бруківку. Зараз вона дивилась вперед – і вперше дала собі побачити все одразу.

Магазини ліпились один до одного, як старі томи на переповненій полиці – Флоріш і Блотс з вікнами, залитими стосами книг, Мадам Малкін з манекенами в Гоґвортських мантіях, аптека з бочками сушених трав і пляшками всіх відтінків зеленого, крамниця котлів, де всі розміри дзвеніли і блищали на сонці. Над дахами летіли дві учнівські сови і кричали – неввічливо, радісно. По вузьких тротуарах ходили люди в мантіях, говорили, сміялись, тягнули дітей за руку або самі дивились у вітрини з виразом давнього звичного захоплення.​ Жодного протоколу. Жодного дресс-коду. Ніхто не стежив за поставою. Еліна не дала цьому побачити на обличчі. Але всередині щось хотіло кричати: ось так виглядає місце, де різні люди просто живуть поруч.

Едгар уже рухався вперед з видом людини, яка знає, де що і скільки це коштує. Еван ліниво плівся за ним. Едмунд зупинився і дав онучці хвилину просто дивитись. Вона була йому за це вдячна.

Перша зупинка – підручники. Флоріш і Блотс зсередини пахло папером, чорнилом і чимось трохи схожим на спеції, трохи на дощ, трохи на те, що буває в кімнатах, де давно не відчиняли вікна, але де було багато думок.

Еліна взяла кошик і рушила вздовж полиць зі списком у руках. Підручники знаходила методично – Магічна теорія Адальберта Вафлінга, Мистецтво трансфігурації для початківців, Тисяча магічних трав і грибів, Вступний курс чарівних зілль. Проте, завершивши список, не пішла до каси. Вона пройшла ще один ряд. Тут стояли книги, яких не було в списку. Вона взяла «Коротку історію магічного права Британії» – темно-зелена обкладинка, тонкий шрифт, видання 1948 року, трохи потерте на корінці. Потім – «Практичний посібник з основ цілительства для початківців». Перегорнула кілька сторінок, перевіряючи структуру. Поклала в кошик. Зупинилась у відділі канцелярії.

Тут були блокноти: в чорних шкіряних обкладинках, в тканинних, прості з пергаменту. Вона взяла один з тих, що стояли збоку – невеликий, щільний, у темно-синій обкладинці з простою бронзовою застібкою. Не дорогий, не дешевий. Зручний.

Список у її голові був вже давно. Думки, яких не було з ким обговорити. Питання, які не мало сенсу ставити вголос, бо відповідей їй ніхто не дав би – або тому, що не знали, або тому, що не хотіли знати самі. Вона завжди знаходила якийсь спосіб розкласти їх по полицях всередині, але полиць ставало більше, і інколи вони плутались. Блокнот – це як записати питання на папері й відпустити. Щоб у голові стало трохи тихіше. Вона поклала блокнот у кошик. Взяла чорнило і дві запасні пера.

Біля каси батько глянув на додаткові книги.

– Це не зі списку.

– Я знаю, – сказала вона рівно.

Он подивився на неї трохи довше, ніж зазвичай. Потім заплатив за все і нічого не сказав. Едмунд, стоячи позаду, нічого не сказав теж.

На примірці мантій у Мадам Малкін черга, за прилавком стояло двоє помічників з сантиметрами, що літали самостійно. Едгар і Едмунд чекали в кріслах збоку: дідусь читав, батько говорив з кимось з присутніх дорослих, обмінюючись тими ввічливими розмовами, що в магічному світі завжди означають дещо більше, ніж здається. Еван пішов у сусідню крамницю подивитись на нові метли.