3 Розділ.

3 Розділ.

Сивий дим із запахом смаженого м’яса тягнувся низько над берегом, розчиняючись у шурхоті густого очерету. М’ясо шкварчало на шампурах, скапуючи у вогонь соковитими краплями маринаду.

Максим розмахував пластиковим віялом, розганяючи жар. Перебинтований палець час від часу відгукувався ниючим болем, але він уже не звертав на це уваги. Оксана тим часом готувала курячі крильця до смаження на решітці барбекю.

На кладці біля води лежав втомлений Тайсон. Здавалося, пес спав, лише іноді сіпаючи вухом або глухо вдаряючи хвостом по дошках. Насправді він не втрачав пильності, час від часу відкриваючи одне око й прислухаючись до того, що відбувалося навколо.

На столі лежали пластикові тарілки з овочами й нарізкою, стояв кетчуп та кілька пляшок алкоголю. Порожня пляшка з-під шампанського валялася в траві. Над столом дзижчали оси, час від часу сідаючи на солодкі краплі кетчупу.

Звичайний вечір біля води, який нічим не відрізнявся від сотень інших.

Дихати стало легше. Сонце хилилося до обрію, а здалеку небом насувалися важкі хмари. Вітер грався з димом, то відганяючи його від вогню, то несучи просто до столу. Потім закручувався десь у густому листі високої верби, хитаючи гілками.

Час від часу щось скрипіло у верхівці дерева. Чи то стовбур із потрісканою корою стогнав під натиском вітру, чи то гілки терлися одна об одну.

Кіра налила всім по трохи. Оксана піднесла келих Максиму, а Богдан і далі сидів із гітарою, перебираючи струни й насвистуючи якусь мелодію.

— А мені подобається, — сказав Максим, відпивши свою порцію і схилившись над столом. — Тут тихо й спокійно. Ні машин, ні міського шуму.

Він уже знімав виделкою з шампура рум’яні шматочки смаженого м’яса, складаючи їх у глибоку тарілку. Лілька допомагала, час від часу випускаючи солодку пару електронної сигарети.

— Пам’ятаєте, — озвалася Кіра, — до ранку ніхто не спить. Давайте ще трохи відпочинемо, а потім гайда по квіти. Будемо вінки плести.

Вона підморгнула Оксані, а Богдан тим часом потягнувся за сигаретою. Дістав її, чиркнув запальничкою й одразу помітив здивований погляд Кіри.

— Ти що це? — вона кивнула на сигарету в нього в зубах.

— Це лише третя. У мене все під контролем, — дим підхопив вітер і розчинився десь над берегом.

Богдан кидав палити, тому рахував кожну сигарету. Не більше п’яти на день. Давалося це важко, але він не здавався.

Колонки в авто стихли, і над берегом залишилися лише акорди ліричної мелодії, що ледь торкалися слуху. Богдан перебирав струни гітари й разом із димом сигарети тихо тягнув слова написаної ним пісні.

Час тягнувся повільно. Над столом ліниво вилися сизі завитки від спіральних димових відлякувачів комарів. Гіркий запах різав ніздрі, зате відлякував настирливих комах. Принаймні так їм здавалося.

Компанія сиділа за столом і поступово розслаблялася, витираючи піт, що котився по скронях. Шкіра липла від спеки, і тіло саме нагадувало, що час освіжитися.

Десь неподалік хлюпнула вода.

Тайсон миттю підхопився, вдивляючись кудись за очерет.

— Що там? — Богдан замовк, накривши долонею струни.

Далеко на воді знову пролунали глухі удари. Усі повернули голови в бік річки.

Пес зашкрябав кігтями по дошках передніми лапами, кілька разів гавкнув, а потім повернувся до Богдана, чекаючи від нього команди.

Богдан поклав гітару біля стільця й підвівся.

Майже посеред русла, далеко від берега, щось з’явилося на воді. За течією повільно плив гумовий човен. У ньому хтось сидів.

У променях вечірнього сонця блищав дощовик із капюшоном, який повністю закривав голову. Обличчя не було видно.

— Рибалка? — озвався Максим і теж підвівся зі стільця.

— Здається, ні, — відповів Богдан.

Він примружився, вдивляючись у воду. За човном щось тягнулося темною лінією, зникаючи під поверхнею. Спочатку Богдан подумав, що це просто слід, який залишають хвилі. Але через кілька секунд зрозумів: щось справді тягнулося за човном і губилося десь у глибині.

На човні не було ні вудок, ні снастей. Лише одна рука була піднята до брів, прикриваючи очі від блиску води.

Богдан напружився і спохмурнів. А якщо він ховає обличчя не від сонця?

Людина дивилася прямо на них, не рухаючись.

Тайсон знову загавкав.

Силует здригнувся і щось крикнув у відповідь, та слова загубилися, розчиняючись у вітрі.

Човен повільно плив, низько сидячи у воді й ледь погойдуючись на хвилях. Людина взялася за весла, і поступово човен розчинився з поля зору так само, як і з’явився. Лише тихий хлюпіт води нагадував, що це було насправді, а не примара, викликана алкоголем.

— Дощу немає, а він у дощовику. Що це було? — Лілька притиснулася до Оксани. — І ще... за ним щось тягнеться. Ви бачили?

Вона ще кілька секунд вдивлялася у слід, який залишав човен на воді, і лише потім тихо сказала:

— Я читала, що ця ніч на Івана Купала наймістичніша в році.

— Брехня, — підморгнув Богдан Максиму й погладив Тайсона між вухами.

— Гайда плести вінки і купатися. А ви, хлопці, принесіть ще дров на ніч. Вогнище не повинно згаснути до ранку. Чули?

Усі разом швидко прибрали зі столу, сховали їжу від мух і щурів. На ньому залишилися лише алкоголь, нарізка, накрита глибокою пластиковою кришкою, пляшка пепсі та вода.

Дівчата розбрелися берегом у пошуках квітів, а хлопці заходилися збирати сухі гілки.

На річці тягнулася уривчасто-червона доріжка заходу сонця, що тремтіла на хвилях. Птахи щебетали після денної спеки. Рибалки з того берега вже порозходилися, лише десь далеко, у самому селі за городами, ще було чути звук двигуна.

Вечір тихо, але невідворотно лягав на землю.

— Дивіться, — гукнув Богдан.

Максим підійшов ближче. На нахиленій гілці крислатої верби висіла довга мотузка. Вона самотньо хиталася на вітрі.

— Що за прикол? — Максим лише звів плечима.