2 Розділ.

2 Розділ.

Поїздку на природу запропонувала Кіра. Дівчина Богдана була імпульсивною й часто приймала рішення під впливом емоцій. Так само вийшло й зі святом Івана Купала.

— А давайте поїдемо до річки з ночівлею. Подуріємо, відпочинемо. Он і погода гарна. І новий купальник обкатаю, щоб даремно не пропадав.

Довго не роздумували. Швидко зібралися й на двох автомобілях вирушили до мальовничого місця неподалік Києва.

За кермом своєї Toyota сидів Богдан. Поруч розташувалася Кіра, а на задньому сидінні влаштувався його пітбуль Тайсон.

Для Богдана він був не просто собакою — давно став частиною його життя, вірним супутником у багатьох поїздках.

Дорога для Богдана завжди починалася з музики. Варто було увімкнути улюблені треки, як салон автомобіля наповнювався потужним звуком, а звичайна поїздка перетворювалася на дискотеку на колесах.

Позаду них їхала чорна BMW. За кермом сидів Максим — спокійний і розважливий чоловік, хоча у свої двадцять вісім років уже встиг двічі одружитися й мав трьох дітей. Він любив комфортне життя, гарно і смачно поїсти в ресторані, але іноді в ньому прокидався азарт. Хотілося натиснути на педаль газу, відчути силу двигуна і той короткий спалах драйву від швидкості.

Поруч із ним сиділа його нова дівчина Оксана, а на задньому сидінні — її подруга Лілька.

Вони не поспішали й трималися позаду Богдана, хоча Максим час від часу кидав погляд на його машину попереду, ледве стримуючи себе, щоб не додати швидкості й не обігнати.

Якихось тридцять кілометрів — хіба це відстань для дружньої компанії, яка вирішила провести ніч біля річки?

Богдан поставив своє авто в тіні під розлогою вербою. Дерево вже схилилося до води, але все одно продовжувало рости кількома товстими стовбурами з потрісканою корою, затіняючи значну частину берега.

Із автомобіля вискочив чорний пітбуль. Світла пляма на грудях і навколо одного ока робила його морду легко впізнаваною.

— Тайсоне, сюди, — спокійно покликав Богдан.

Пес одразу підбіг до нього, радісно махаючи хвостом. Його язик висів набік, із пащі капала слина, а в очах світилася така знайома собача відданість.

Поруч, серед очерету, виднілася стара кладка. Почорнілі, розсохлі дошки скрипіли навіть від легкого вітру. Одна з них хиталася й здавалася живою — вона стогнала старечим голосом від найменшого натиску та прогиналася під кожним кроком.

Оксана, дівчина Максима, вже допомогла закинути кілька вудок для Лільки — своєї подруги дитинства. Вони часто сварилися через дрібниці, але так само швидко забували образи. Потім Оксана пішла переодягатися й допомагати іншим.

А Лілька сиділа в червоному купальнику просто на старих дошках кладки, опустивши ноги у воду й ліниво хлюпаючи бризками. Тонкі бретельки ледь ворушилися від теплого вітру. Вона дивилася на три помаранчеві поплавки, що легко танцювали на хвилях, і, здавалося, була далеко від усіх — занурена у власні думки.

Лілька досі злилася на свого хлопця, з яким кілька днів тому посварилася. Як завжди, у всьому звинувачувала його й згадувала лише погане, бо так було легше переконати себе, що розрив — правильне рішення.

Підтиснувши губи, вона насупилася й здавалася злою на весь світ. Власне, Кіра організувала цю поїздку саме заради неї.

— Нехай розвіється, — сказала вона коротко.

Богдану було байдуже до чужих любовних драм, але вибратися на природу й відпочити подалі від бетонного та асфальтного мегаполіса він був не проти. Головне — без постійних сварок і розмов про стосунки.

Саме тому він узяв із собою гітару. А в його авто стояла перероблена акустика з підсилювачем і потужним сабвуфером. Коли Богдан додавав гучності, бас розходився над водою так, що навіть жаби з іншого берега на якийсь час замовкали.

Максим разом з Оксаною розкладав синій намет. Великий, чотиримісний, з окремим коридором, він спокійно міг вмістити набагато більше людей.

— Ей, Богдане, класне місце, — крикнув Максим. — І недалеко від столиці, і народу навкруги майже немає.

Він окинув поглядом простору галявину. На іншому боці виднілися городи. Рівненькі рядочки картоплі, високі свічки зеленого листя кукурудзи, акуратні грядки огірків і помідорів. А все це перерізали довгі тонкі стежки, які тягнулися від сільських хат аж до самого очерету.

— Я ж тут знаю кожен закуток, — посміхнувся Богдан, уже склавши свій намет й енергійно накачуючи надувний матрац насосом.

Тайсон крутився під ногами, хапаючи зубами гумовий шланг. Він хотів допомогти, але не знав як, тому лише сердито гарчав.

— Та досить тобі, — прикрикнув Богдан.

Але пес не вгавав. Він уже вирішив, що його допомога тут необхідна, і не збирався відступати.

Повітря з легким шипінням наповнювало матрац, розправляючи його м’які гумові стінки. Кіра біля намету перевіряла мотузки кріплення.

— Кожне літо мене відправляли в село, — Богдан потягнувся, посміхаючись. — Ех, класні були часи. Рогатки, велосипеди, футбол. Кожен день на річці з хлопцями. А коли першого вересня приходив до школи, всі реготали, що схожий на якогось папуаса зі своєю бронзовою засмагою.

Він подивився на рибалок, що виднілися на протилежному березі. Вони розташувалися на дерев’яних кладках, збитих із дощок, які виступали над водою.

Хтось, затамувавши подих, стежив за поплавком і міцно тримав вудку. Хтось закидав спінінг якомога далі, вдивляючись у поверхню води. А один чоловік сидів на розкладному стільці й нерухомо схилив голову, сховавши обличчя в тіні козирка світлої бейсболки. Лише вітер час від часу ворушив поли його сорочки з короткими рукавами.

Тиша над річкою ще трималася. За кілька хвилин її порушить гучна компанія з міста, яка приїхала відпочити на природі.

Небо було чисте, сонце стояло високо й уже припікало, торкаючись голих плечей, не звиклих до літньої спеки. Піт котився по скронях і падав просто в траву під ногами.

— Богдан розповідав, що вони тут раків відрами ловили, — сказала Кіра.