«спадщина крові та світла»

? ЕПІЛОГ. НОВИЙ СВІТ

Весна прийшла раніше, ніж очікували.

Поля за містом зацвіли, річки заблищали чистою водою, а пташиний спів заповнив повітря.

Народ знову сміявся, співав і будував нове життя на руїнах старого страху.

Вона й Ліор йшли серед людей, посміхаючись.

Діти тягнулися до неї, дивлячись на її світло з повагою й захопленням.

Кожен крок нагадував їй, що її боротьба не була даремною.

— Тепер ми справді вільні, — тихо сказала вона, тримаючи Ліора за руку.

— І ти зробила це не сама, — відповів він, посміхаючись. — Ти врятувала народ і себе одночасно.

Вони піднялися на пагорб, звідки колись впала темрява. Сонце сіяло яскраво, а вітер лагідно грав її волоссям.

Вона подивилася на Ліора й усміхнулася.

— Світло і тінь завжди будуть частиною нас, — сказала вона. — Але тепер ми обираємо світло.

Ліор обійняв її, і вони стояли разом, дивлячись на свою країну, яка поверталася до життя..

Їхня любов була спокійною, але сильною — як обіцянка, що жоден ворог більше не зможе зламати їхніх сердець.

І в цю мить вони зрозуміли: справжня сила не в магії, не у помсті, а в тому, щоб вибрати життя, свободу і любов навіть після найтемніших ночей.

Сонце піднімалося над землею, а разом із ним починалася нова ера.

Подобається

Відредаговано: 18.01.2026