У палаці з чорного каменю він сидів на троні, зробленому з кісток.
Його очі були холодні, а усмішка — повільна й хижа.
— Вона жива… — прошепотів він, дивлячись у магічне дзеркало. — Я відчуваю її.
Слуги впали ниць.
— Вона повертається додому.
Тиран підвівся.
— Тоді цього разу я закінчу те, що почав.
Відредаговано: 18.01.2026