Портал відкрився без гуркоту — тихо, мов подих.Повітря змінилося миттєво. Воно було густішим, наповненим магією та страхом.
Вона ступила вперед
Земля під ногами була чорна, виснажена. Колись тут квітли поля, але тепер залишилися лише попіл і зруйновані села. Люди ховали очі, коли бачили її — вони давно звикли не вірити в диво.
— Це… моя країна? — прошепотіла вона.
— Так, — відповів незнайомець, що прийшов до неї тієї ночі. — Або те, що від неї залишилося.
Він назвався Аресом — хранителем стародавнього ордену, який служив її родині.
— Народ пам’ятає легенду, — сказав він. — Про дитину світла, що була врятована ціною життя короля і королеви. Але вони не вірять, що ти жива.
Вона стиснула амулет.
Той відповів теплом.
— Я змушу їх повірити.
Відредаговано: 18.01.2026