Розділ 3. «Легітимність сили»

Назар стояв на нижній сходинці ґанку, і попри те, що він був один, за його спиною ліс наче затамував подих. Його чорний портфель виглядав чужорідним об’єктом серед карпатських сутінків, але Марія відчувала: там не папери, там — задокументована воля тих, хто звик володіти цими горами.
​— Отже, Рада Гір, — Марія не поворухнулася, стискаючи посох Чугайстера. — Сподіваюся, ви прийшли з офіційним запитом на зустріч, а не просто так, «на каву».
​— Ми цінуємо ваш гумор, пані Маріє, — Назар ледь помітно посміхнувся, але його очі залишалися холодними, як гірський лід. — Але у нас виникли питання щодо легітимності вашої реєстрації. Ганна тримала Рівновагу через традицію. Ви ж намагаєтеся впровадити... структуру. Це порушує стародавні домовленості.
​Він відкрив портфель. Замість папок звідти вилетів потік темного диму, який миттєво сформувався у три високі постаті в чорних кептарях. Мольфари. Вони не чекали — вони почали тиснути одразу. Повітря навколо хати загусло, а стіни почали видавати звук, схожий на стогін живого дерева.
​— Ти зайняла місце, яке тобі не належить! — голос старшого мольфара вдарив по вухах, наче грім. — Віддай скриню. Міська кров не витримає ваги цих гір.
​Марія відчула, як залізне кільце на пальці нагрілося до болю. Вона зрозуміла: вони б’ють не по тілу, а по її впевненості. Вони намагалися зламати її волю, навіяти ілюзію поразки.
​— Домовику, Корнію! — коротко кинула вона через плече. — Тримай фундамент. Я беру на себе зовнішній контур.
​Марія вдарила посохом об дошки ґанку. Вона не викрикувала заклять. Вона просто візуалізувала свою волю як захисний бар'єр.
​— Блокування несанкціонованого доступу! — її голос прозвучав спокійно, але в ньому була сила, яка примусила дим відступити. — Моя легітимність підтверджена правом крові й прийняттям активів. Ваш напад — це грубе порушення корпоративної етики Замежжя.
​Мольфари зашипіли. Один із них змахнув рукою, і на Марію полетів рій крижаних голок. Вона не відсахнулася. Вона спрямувала енергію кільця в посох, створюючи навколо себе прозору сферу. Голки розбивалися об неї, перетворюючись на звичайну воду.
​— Це все? — Марія підняла брову. — Ви прийшли з інструментами трьохсотрічної давнини проти сучасного менеджменту? Ваш рейтинг довіри в цих горах зараз стрімко падає. Я пропоную аудит ваших повноважень.
​Назар зробив жест рукою, і мольфари зупинилися. Він дивився на Марію з новою цікавістю.
— Ви зациклили захист на власну волю... — прошепотів він. — Це ризиковано. Якщо ви помилитеся хоч в одній деталі — гори вас розчавлять.
​— Я не помиляюся в деталях, Назаре, — відрізала Марія. — Ви хотіли перевірити, чи я можу тримати двері? Перевірили. Тепер записуйте мої умови: я не заважаю вашій Раді, поки ви не заважаєте мені проводити інвентаризацію мого лісу. А якщо хтось із ваших «акціонерів» ще раз прийде без запрошення — я перекрию вам доступ до джерел сили на цьому хребті. У мене є права адміністратора.
​Старший мольфар хотів щось сказати, але Назар його зупинив.
— Досить. На сьогодні ми отримали відповіді. Але пам’ятайте, Вартівнице: за межею — завжди інші правила. Скоро в горах прокинеться те, що не розуміє мови контрактів. Подивимося, як ви будете «менеджерити» Чорну Тінь.
​Вони розчинилися в тумані, наче їх і не було. Тільки глибокі борозни на деревині ґанку нагадували про те, що тут щойно відбувалося.
​Марія повільно опустила посох. Її руки тремтіли від перенапруги, але погляд залишався твердим. Корній виліз із-під печі, тримаючи в руках кухоль гарячого відвару.
— Непогано, менеджерко, — пробурчав він. — Але вони повернуться. Мольфари не люблять, коли їхні акції падають.
​— Нехай повертаються, — Марія взяла кухоль, відчуваючи, як тепло повертається до пальців. — У мене чудова пам'ять на обличчя і контракти.
​Вона подивилася в бік Чорногори, де хмари ставали все темнішими. «Чорна Тінь», про яку згадав Назар... Це звучало як справжній кризовий кейс. І вона була готова його вирішити.