Роздiл 35.

35

Ситуація на мить застигла.

Мій дядько так різко стиснув чашку з лавандовим чаєм, що я майже почула тріск порцеляни.

Тітонька миттєво змінила колір обличчя на щось між вареним буряком і недостиглим баклажаном.

А Армен… Ах, цей хитрий стряпчий!

Він увійшов до вітальні з таким виглядом, ніби тут саме чекали його появи. Стрункий, бездоганно вдягнений, із тим самим холодним спокоєм в очах, від якого навіть у мене десь глибоко завмерло серце.

— Прошу пробачення за втручання, але справа надто серйозна, щоб відкладати, — його голос був рівний, спокійний, проте кожне слово впивалося у повітря, наче лезо ножа в шовкову тканину.

Я підвела брови, намагаючись збагнути, що він задумав.

— Пані Мадлен, — він звернувся прямо до мене, злегка вклонившись, — дозвольте бути відвертим. Ви знаєте, що я давно цікавлюсь вашими справами. Втім, здається, сьогодні настав час зробити це офіційно.

Я навіть не встигла щось сказати, як він повільно, з повним усвідомленням ефекту, обернувся до мого дядька й з незворушною посмішкою додав:

— Маю честь оголосити про наше заручення. Так, я прошу руки пані Мадлен де Лавіль.

Якби хтось зараз упустив на підлогу важкий срібний підсвічник, він наробив би менше галасу, ніж ця фраза.

Мій дядько мало не вдавився. Тітонька охнула так, що я навіть трохи злякалась за її серце.

А я... я просто сиділа й дивилась на Армена, намагаючись зрозуміти, чи він жартує, чи остаточно збожеволів.

Але його очі були серйозні. Хоч усередині них, здається, ледь жевріла іскорка лукавства.

— Оце так партія! — промайнуло у мене в голові.

---

Я миттєво зібралась і зобразила на обличчі холодну стриманість, хоча всередині шалено сміялась.

— О, пане Армене, — я тихо протягнула, ледь торкнувшись пальцями чола, — ваша відвертість мене дещо спантеличила.

— І не лише вас, — процідив дядько, вже не намагаючись приховати злобу.

— Але що поробиш, — продовжив Армен, незворушний, наче крижаний сфінкс, — серце не обирає зручного моменту. А я не маю наміру відкладати рішення.

Його рука легенько торкнулась моєї долоні під столом. Цей жест був такий стриманий і швидкий, що з боку його можна було й не помітити, та я відчула тепло і тихий тиск: підтримай гру.

Я видихнула повільно й трохи лукаво відповіла:

— Якщо вже ви настільки рішучі, пане Армене, я, мабуть, не можу заперечити.

Дядько аж затрусився.

— Це… це просто нечувано! — він ледь не задихався від злості. — Без дозволу сім'ї! Без ради! Це скандал!

Армен спокійно поставив на стіл товсту папку, перев'язану червоною стрічкою.

— А знаєте, пане дядьку, що ще гірше за скандал? Розслідування корупції. З підписами, свідченнями та фінансовими книгами.

Тиша в кімнаті стала глибшою, ніж у похоронній каплиці.

Я мимоволі втягнула повітря. Оце він вдарив!

Армен продовжив холодно й чітко:

— Ця папка поки що в моїх руках. Але якщо хоч на волосинку порушиться спокій пані Мадлен чи її справ, вона опиниться на столі головного інспектора у столиці.

Обличчя дядька стало землистим.

— Ви… ви не маєте права…

— Я маю більше прав, ніж вам хотілося б, — спокійно сказав Армен. — І так, раджу вам сьогодні ж залишити цей маєток. Бо завтра може бути пізно.

Тітка мало не впала з крісла.

Дядько ще кілька секунд боровся із собою, але погляд на папку остаточно його зламав.

— Ми… гм… поїдемо сьогодні ж, — прохрипів він, ледве підводячись. — І не турбуйтеся, племіннице, я… не буду вам заважати.

Я кивнула, мило посміхаючись:

— Гарної дороги, дядечку.

Їхній поспіх був майже комічним: вони мало не вибігли з дому, штовхаючи одне одного й бурмочучи щось про «термінові справи».

---

Щойно карета зникла за поворотом, я повільно повернулась до Армена, схрестивши руки на грудях.

— Ну й ну, — видихнула я, роздивляючись його з цікавістю. — Мушу визнати, у вас дивовижний талант виводити людей з рівноваги.

Він усміхнувся, цього разу по-справжньому, без маски:

— Іноді потрібно діяти радикально.

— А як же заручини? — м’яко спитала я, ховаючи посмішку за чашкою чаю.

— А ви проти? — його голос став низьким, з тією легкою насмішкою, яка мені вже почала подобатись.

Я притисла пальці до скроні, наче обмірковуючи.

— Побачимо, пане Армене. Побачимо.

Але десь глибоко всередині я вже сміялась до сліз.

Бо здається, ця гра почала подобатись нам обом.