Роздiл 28.

28

Садиба аж дзвеніла від новин. Всі обговорювали таємничого візитера, що лишив після себе шлейф чуток і здогадів. Діти перешіптувались, слуги здогадувалися, навіть стара мадам Морель час від часу багатозначно хмикала, ніби вже все давно знала.

А я тим часом продовжувала будувати свої плани.

---

— Господине, скажи чесно, ти ж подумуєш використати його для своїх… е-е-е, великих цілей? — Фелікс сидів у мене на плечі у вигляді сріблястої шиншили та час від часу хльостав хвостом по моїй щоці.

— Ще не знаю, — відповіла я, переглядаючи ескізи нових прикрас. — Але я не люблю втрачати нагоди.

Фелікс пирхнув:

— О, це ти вмієш. Якби ти була інтриганкою в столиці, тебе б уже королевою зробили.

— Дякую за комплімент, але я не цілюсь так високо. Мені вистачить власного дому та свободи.

— Ага, і натовпу ковалів, склодувів, ювелірів та чарівників довкола.

Я ледь стримала сміх.

---

Тим часом маєток готувався до нового заходу — я вирішила нарешті влаштувати маленький базар прямо на подвір’ї садиби. Частину товарів привезли з міста, частину виготовили власноруч: випічка, варення, мила, мережива, біжутерія. Я ж, звісно, особисто представила свої прикраси з бісеру та металу.

Першою до мене підбігла Марі, вся у передчутті свята.

— Пані Мадлен, а правда, що сьогодні прийдуть навіть купці зі столиці?

— Можливо, — я хитро усміхнулася. — Але головне, аби все пройшло без пригод.

Фелікс, який спочатку хихотів у кутку, раптом завмер, насторожився й зашепотів мені просто у вухо:

— Господине, тримайся. До нас наближається буря в капелюшку з пір’їною.

Я навіть не встигла запитати, як саме в ту мить на подвір’я в’їхала карета. З неї вистрибнула — бо інакше це назвати не можна було — Лізетт, у новенькій сукні, виблискуючи коштовностями, наче пересувний ліхтар.

— О, які люди! — заголосила вона так, щоб всі почули. — Я вже й не сподівалася побачити вас, пані Мадлен, серед чесного товариства! Кажуть, ви тут базар влаштували… Невже продаєте залишки своїх мрій?

Натовп притих. Всі втупились у мене, чекаючи, що буде далі.

Я повільно обернулася до неї, усміхаючись так ввічливо, що це було гірше за ляпас.

— Пані Лізетт, як приємно бачити, що ви й сьогодні безкорисливо присвячуєте свій дорогоцінний час вивченню мого життя. Ви, певно, вже маєте цілу колекцію історій про мене. Напевно, вишиваєте їх ночами на подушках?

У натовпі хтось пирснув зі сміху. Навіть мадам Морель ледь не впустила тацю з булочками.

— Я б рада поговорити довше, — продовжила я, насолоджуючись виразом її обуреного обличчя, — але маю важливіші справи. Наприклад, нести користь місту замість пліткування.

Повернувшись, я взяла з прилавка намисто й, ніби нічого не сталося, почала розповідати про його техніку плетіння та незвичні матеріали. Лізетт, розлючена та збентежена, відступила назад, наштовхнувшись на когось у натовпі.

— Вибачте, пані, — пролунало рівне, але холодне чоловіче слово.

Я підвела очі й ледь не розсміялася — це був Армен.

Він з’явився так несподівано, ніби виріс з тіні. Лізетт одразу змінилася в обличчі, загравала, намагаючись скромно всміхатися, але він навіть не глянув на неї.

— Пані Мадлен, — звернувся він до мене, голосно, так, щоб усі чули. — Я прийшов за вашим дорученням передати деякі важливі папери. Але бачу, ви зайняті важливішою справою — служінням громаді.

Всі завмерли.

Я грайливо відповіла:

— Що ж, пане Армене, коли служиш людям, завжди є місце для роботи й для задоволення.

— Саме так, — його очі блиснули лукавством. — До речі, я маю для вас ще одне цікаве питання щодо ваших нових проектів. Можливо, зможу допомогти.

Він подав мені руку. Я, розуміючи гру, елегантно поклала свою на його долоню, дозволяючи супроводити себе крізь натовп — просто під захоплені погляди й шепіт.

Фелікс в ухах прошипів мені, ледве стримуючи сміх:

— Господине, тепер ти офіційно королева базару. Ти бачила, як вона зиркнула? Її очі ледь не луснули!

— Тихо, Феліксе, — я мало не засміялась уголос. — У нас ще купа справ.

---

Ми пройшли у тінь саду, де натовп не міг підслухати.

— Ви майстерно рятуєте становище, пане Армене, — промовила я з легким усміхом.

— Лише віддаю борг за гарну компанію, — відповів він, насолоджуючись ситуацією. — Але маю серйозну пропозицію. Поруч із вашим маєтком є старий магазин, закинутий, але міцний. Якщо ви хочете торгувати серйозно, його варто купити. Я можу допомогти оформити угоду без зайвого розголосу.

Я підняла брову.

— І ви допоможете мені настільки щедро? Без жодної вигоди?

Він всміхнувся — повільно, небезпечно, з тією самою інтригою, від якої морозом йшли мурашки.

— Пані Мадлен, я завжди допомагаю тим, хто заслуговує. А щодо вигоди… — він нахилився трохи ближче, його голос став тихим, але обволікаючим, — хто сказав, що я не маю власного інтересу?

---

Він пішов так само несподівано, як і з’явився, лишивши після себе лише аромат і натяк на гру, у яку я ще навіть не вступила.

Фелікс зітхнув мені на плече:

— Ти знаєш, що цей чоловік небезпечний. Але ти все одно усміхаєшся, як кішка перед мискою вершків.

Я зітхнула, дивлячись у бік, де зник Армен.

— Бо я люблю складні ігри, Феліксе. А ця — тільки починається.

Я поверталася на базар вже іншою жінкою — тією, хто знає, що має владу, вплив і достатньо розуму, аби зібрати навколо себе цілий світ.

Мій світ.

І я мала намір будувати його далі, з усмішкою та намистом у руках.

---

Цей день змінив усе.