Роздiл 26.

26

Усе закрутилося з новою силою. Мадам Селеста залишилася у маєтку, і вже на ранок ми домовилися про початок навчання.

Але день мав розпочатися з іншого. Я наказала підготувати список необхідного для майстерні — від найтонших голок і ниток до справжнього обладнання. Садиба ожила. Діти снували по коридорах, мадам Морель роздавала доручення, навіть мій фамільяр бігав по кімнатах у вигляді крихітної сріблястої білки, підбурюючи всіх.

— Господине! — верещав він мені у вухо, коли я саме перевіряла рахунки. — Сьогодні день великих справ! Я відчуваю це своїм хвостом!

— Чудово, — відповіла я, не піднімаючи очей. — То біжи, хвостом вимітай пилюку з кутів.

Фелікс образився, шморгнув носом, але побіг далі, обіцяючи «показати їм, хто тут справжній маг».

---

До обіду я вирішила вирушити на ярмарок. І цього разу не сама.

— Я проведу вас, пані, — викликалася Марі, одна з дівчат, які допомагали в маєтку. Її супроводжував Ремі, худорлявий, але дуже моторний хлопчик років десяти.

— Вони знають усі найкращі лавки, — запевнила мадам Морель. — І торгуватись теж уміють, не гірше за старого лиса.

Я всміхнулася.

— Тоді вперед. Сьогодні нам треба не лише закупити товари, а й знайти майстрів.

---

Місто зустріло нас гамором. Повітря пахло свіжою здобою, м’ятою, пилом і квітами, які продавали на кожному кроці.

— Сюди, пані! — весело крикнула Марі, тягнучи мене за руку. — Тут найсмачніший сир і свіже масло! А далі буде лавка з милами!

Я дозволила їм вести себе, спостерігаючи, як діти вправно домовляються з продавцями. Мене всі впізнавали, кланялися, дехто шепотів за спиною, але відкрито вже ніхто не насмілювався казати зайвого.

— У вас гарні помічники, пані, — сказав літній торговець, подаючи мені пакет із прянощами. — Вони в місті мов бджоли — всюди знають дорогу.

Я сміялася, розплачуючись.

— Бджоли — то точно про них.

---

Після харчів ми вирушили до ремісників.

Першим був кузнець — кремезний, із густою бородою та теплими очима. Я показала йому ескізи тонких голок, дрібного інструменту й, головне, — свої замальовки ювелірних дротиків і плоскогубців.

Кузнець роздивився малюнки, почухав потилицю.

— Міцно ж вас Бог наділив фантазією, пані, — мовив, крутячи креслення. — Але тут усе розумно. Зроблю. І навіть… — він нахилився ближче, понизивши голос, — якщо дозволите, я б хотів продавати такі вироби надалі. Звісно, частину прибутку матимете ви.

Я підняла брову, схрестивши руки на грудях.

— Ви хочете з мене зробити співавтора ваших успіхів?

Він не розгубився, широко усміхнувшись:

— Я б сказав — покровительку! Без вашої ідеї я б і не подумав, що можна робити такі речі!

Мені подобалася його відвертість.

— Гаразд. Але маємо домовитись офіційно. Я попрошу стряпчого скласти договір.

Кузнець закивав, мало не підстрибуючи від радості.

---

Далі ми попрямували до майстерні склодувів.

Майстер, довготелесий чоловік із нервовими руками, зацікавлено роздивлявся мої намистини й бісер.

— Таких кольорів у нас не роблять, — задумливо промовив він. — Але… я можу спробувати. Ось цей рубіновий відтінок — цікавий… А це ж можна нанизувати?

— Саме так, — підтвердила я. — Можна шити, прикрашати одяг, робити картини.

Його очі загорілися.

— А як щодо тонших намистин?

— Це вже інша справа, — я усміхнулася. — Колись я вам покажу, як їх роблять. Але поки що спробуймо великі та середні. Почнімо з простого.

Ми домовилися, що я залишу йому зразки, а він виготовить першу партію до кінця місяця.

— Якщо все вийде, — підморгнула я, — наступного разу я принесу вам ще цікавіші ескізи.

---

Коли ми вже поверталися, з кошиками повними товару, Марі раптом штовхнула мене ліктем і зашепотіла:

— Пані, дивіться, хто там іде…

Я підняла очі — і мало не засміялася вголос.

Назустріч ішла Лізетт, вбрана мов на бал, у сукні з надто глибоким декольте та злісним блиском в очах. А за нею — ще дві знайомі пліткарки.

Вона глянула на мене, примружившись, а тоді з удаваним здивуванням мовила вголос, так, щоб почули всі навколо:

— О, яка несподіванка! Пані Мадлен власноруч носить кошики? А де ж її шанувальники? Чи, може, вже злиняли, зрозумівши, хто вона насправді?

Навколо завмерли.

Я спинилась, розвернулася до неї, неквапливо поставила кошики на землю й повільно промовила:

— Пані Лізетт, коли у людини є руки та голова на плечах, вона може носити не лише кошики, а й корони. Але вам це, певно, не зрозуміти.

У натовпі хтось хихикнув.

Лізетт залилася червоною фарбою, але відповісти нічого не змогла.

— А тепер, якщо ви пробачите, я маю важливі справи, окрім пліток на базарі, — додала я з усмішкою, підняла кошики й пішла далі.

Марі й Ремі ледь не впали від сміху.

— Пані Мадлен, ви… ви просто чаклунка слів! — захоплено видихнула Марі.

Фелікс, який увесь час спостерігав за сценою з-під мого капелюшка, схвально буркнув:

— Господине, я тобою пишаюсь. Можна я колись використаю твої фрази на ярмарку? Я хочу побачити, як у них очі повилазять.

Я посміхнулася, відчуваючи неймовірне задоволення.

— Звісно, Феліксе. Але спершу — додому. Нас чекає цілий маєток роботи та нові інтриги.

Цього разу я поверталася додому не просто з покупками. Я несла з собою нові угоди, нові плани й ще більше бажання грати у цю гру до переможного кінця.