Роздiл 23.

23

Не минуло й кількох днів після мого візиту на базар, як у місті почалися пересуди. Спочатку тихі, обережні, шепіт за спиною. Потім — відверті розмови в лавках, на площі, біля церковних воріт.

"О, це ж та… нова власниця старого маєтку!"
"Кажуть, вона чаклунка. Має фамільяра. І чоловіки на неї задивляються!"
"Тааа, і стряпчий Армен, кажуть, сам їй руку цілував!"
"Звідки вона взялась? Може, вона… з тих, що чоловіків у сіті ловлять?"

А все почалося з Лізетт.

Ця пані, як тільки відійшла від "скандалу" біля ювеліра, одразу кинулася по місту розповідати про "зарозумілу провінціалку". Її фантазія розцвіла буйним цвітом.

"Вона! — з пафосом казала Лізетт, вимахуючи хусткою. — Вона чаклунка! Мені ж одразу стало погано, коли вона на мене глянула! Я відчула, як кров у жилах закипає! А ще вона точно має нечистого духа — я бачила, як щось миготіло біля її плеча!"

Так, Фелікс тоді був у формі радужної білочки й не надто ховався.

— Господине, — Фелікс розважливо полежував на моєму ліжку, слухаючи, як я читаю звіт від няньки про чергові плітки. — Я тобі одразу казав: з такими легкими спідницями, як у Лізетт, завжди все спалахує швидко.

Я пирхнула.

— Не надто й турбуюся. Але ось що цікаво: половина жінок від мене сахається, а інша половина мріє дізнатися рецепт мого "зілля для стряпчого".

Фелікс реготнув, перекочуючись по ліжку.

— Готуйся, господине, тепер на тебе дивитимуться або з заздрістю, або з надією.

---

Після обіду я вирушила до міста — цього разу до кравчині, яка мала пошити кілька нових суконь. Йти довелося пішки: спеціально, аби подивитися, хто й як на мене реагує.

О, видовища вистачало!

— Це вона! — шепотіли з-за кутів. — Точно, та сама! Подивіться, як дивиться на людей! Гляне — і все, чоловік забутий!

— А ти бачила, який у неї хижий погляд? Як у сови!

Я йшла повільно, із прямою спиною та легкою усмішкою на вустах. Навіть трохи сповільнювала крок, коли чула особливо кумедні вигадки.

— Вона, кажуть, ворожить на бісері! Плете й нашіптує закляття!

Фелікс, котрий сховався в моєму капелюшку, вже заходився сміхом:

— Господине, дай мені знак — і я почну шепотіти справжні закляття! Для повного ефекту!

— Терпи, — пошепки відповіла я. — Чим більше вереску — тим швидше вони самі себе знеславлять.

---

Я таки дійшла до кравчині. Мадам Елоїза, жінка в літах, з владним поглядом та гострим язиком, зустріла мене з особливою шаною.

— Пані Мадлен, у мене для вас усе готове. Але… — вона нахилилася ближче, голосно зітхаючи, — …місто гуде. Чули?

— О, звісно, — я всміхнулася. — Я ж та сама страшна відьма з бісером і фамільяром. Скажу по секрету: я ще й варення варю з дитячих сліз!

Елоїза не витримала, розсміялася.

— Ох, пані, ви чудова! Мене таким не здивуєш. Я тут стільки дам бачила, що плітки — як ранковий туман: з’явились і зникли.

Ми домовилися про нові сукні, а її донька, юна й сором’язлива Лорен, несміливо спитала:

— Пані Мадлен, а це правда, що ви самі створюєте прикраси?

— Правда, — я підморгнула. — І знаєш що? Якщо гарно пошиєш мені сукню, я навчу тебе робити тонке мереживо, якого тут ще ніхто не бачив.

Очі дівчини засяяли.

— Справді?!

— Справді, — усміхнулась я, задоволена ефектом.

---

Коли я поверталась назад, Фелікс, муркочучи, мовив:

— Ти знову всіх розклала, як намистини на нитці. Ти не боїшся, що тебе врешті справді запідозрять у відьомстві?

— Боюсь лише того, що не встигну за всім вчасно, — відповіла я з посмішкою. — Але у відьомстві, знаєш, є свої переваги.

Фелікс хитро підморгнув:

— Наприклад, чоловіки з синіми очима та гарячими руками?

Я засміялася.

— Наприклад, можливість вибирати тих, хто сам не проти пограти в магію.

---

А вечір приніс нову звістку. Стряпчий Армен, якого я не бачила відтоді, як він урятував мене від скандалу на площі, прислав коротеньку записку:

"Пані Мадлен, здається, ви вже стали зіркою місцевих балачок. Не хочете завтра пообідати разом? Є цікава пропозиція, яка вас зацікавить."

Я усміхнулась, читаючи.

Фелікс, зазирнувши через плече, хмикнув:

— Ого. Кажуть, що в тебе є магія. А я думаю, це в тебе просто талант притягати неприємності, загорнуті в гарні м’язи та сині очі.

Я розсміялася, відкладаючи записку.

— Що ж, Феліксе, інколи навіть відьмам треба обідати.

Здається, плітки в цьому місті лише розігріваються. Але я готова зіграти в цю гру.

І тепер я точно знала: на нас чекає ще більш цікава партія.