Роздiл 22.

22

Ранок у маєтку почався, як завжди, з галасу. По двору вже носилися діти, кухарка кричала на поварят, які розливали молоко, а в саду стара мадам Морель голосно командувала підмайстром-садівником, змушуючи його вирівнювати клумби, бо «все перекошено, аж серце болить дивитись».

Я ж сиділа за своїм робочим столом, перебираючи бісер, нитки та ескізи майбутніх прикрас. На підвіконні ліниво грівся Фелікс у вигляді вгодованого сірого кота, муркочучи собі щось під ніс.

— Ну що, господине, сьогодні у нас день великих справ чи дрібних авантюр? — промуркотів він, ледь розплющивши очі.

— Сьогодні — день бізнесу, — відповіла я, не відводячи погляду від нової заготовки. — Пора рахувати, що ми вже маємо та куди рухатися далі.

Я переглянула бухгалтерську книгу. Після всіх покупок і замовлень залишалося не так багато коштів, та я ще мала кілька козирів у рукаві. У шкатулці з речами матері знайшлася гарна золота брошка з перлами — масивна, не надто витончена, зате дуже коштовна. До неї — кілька старомодних перснів, які аж ніяк не вкладалися в мій смак.

Я обережно поклала їх у маленький мішечок.

— Зайдемо сьогодні до ювеліра, — промовила я сама до себе. — Треба перевірити, скільки за це можна виручити.

— І знову наші кишені засяють сріблом! — прокоментував Фелікс, ліниво витягаючись на сонці.

---

Уже по обіді я зібралася вирушити до міста. Взяла з собою Аделін і Жанетту — по-перше, вони добре знали місцевих купців, а по-друге, я підозрювала, що ці дівчатка не лише пустотливі, а й дуже спостережливі.

Ми першими завітали до ювелірної крамниці. Старий ювелір, побачивши мене, одразу підвів брови:

— Пані Мадлен! Ви нині часто мене тішите своїми візитами.

Я витягла мішечок і, без зайвих слів, виклала прикраси на стіл. Ювелір аж очі примружив, придивляючись до виробів.

— Це старі речі… Дуже старі. Але добре збережені. Перли справжні, золото якісне, хоч і трохи важкуватий дизайн.

— Я не прихильниця масивного блиску, — спокійно відповіла я. — Мені цікаво, скільки ви за це дасте.

Він подумав, покрутив персні, перевірив замочки, зважив брошку.

— Я можу запропонувати ось стільки, — він назвав суму.

Я трохи нахилила голову, прикидаючи в думках.

— Це за все разом?

— Так.

— А якщо я продам вам лише ці персні, а брошку залишу? — я усміхнулася, натякаючи, що хочу ще поторгуватися.

Ювелір задумався, а потім кивнув:

— Тоді ось така сума. Брошка — річ фамільна, можливо, вам ще знадобиться.

Я погодилася — врешті, брошка хоч і не моя улюблена, але могла стати в пригоді, скажімо, як символ статусу.

Коли ми завершили угоду, я витягла ще одну річ — свої перші готові прикраси з бісеру та дроту.

— Оце хочу вам показати, — сказала я, розкладаючи сережки та підвіски на шматочку оксамиту. — Ексклюзив.

Ювелір здивовано звів брови.

— Хм, дивина… Такого в нас точно нема. Ви самі це робите?

— Авжеж. Це не золото, але стильне та легке. Якщо вам цікаво, я могла б поставити кілька таких виробів на продаж.

Він довго крутив у руках прикраси, вдивлявся у тонке плетіння, обережно торкався бісеру.

— Я вам так скажу, пані Мадлен: я беру ці речі на пробу. Якщо їх куплять, ми домовимося про відсоток. Можу навіть виділити вам поличку в крамниці.

Я посміхнулася, задоволена таким результатом.

— Чудово. Почнемо з цих трьох наборів.

---

Коли ми вийшли з крамниці, дівчата аж світилися від захоплення.

— Пані Мадлен, ви тепер справжня торговельна пані! — вигукнула Жанетта.

— Та ні, — посміхнулася я. — Я просто добре знаю ціну власній праці. Це головне.

---

На зворотному шляху ми зайшли до ринку тканин. Там я придбала кілька сувоїв льону та бавовни, деякі для шиття нових сорочок, а деякі для рукоділля. Мадам Морель обов’язково знадобляться ці тканини, адже я мала на меті навчити портниху з донькою робити мереживо тоншим, ніж місцеве.

Коли ми вже сідали в екіпаж, Фелікс, що весь цей час дрімав під моїм капелюшком, раптом прошепотів:

— Господине, я думаю, ти щойно відкрила для себе нову пристрасть. Ти навіть на обличчі світишся, коли про справи ведеш.

— Можливо, — всміхнулась я, задивившись на захід сонця над дахами міста. — Але знаєш, Феліксе, приємно не лише купувати, а й будувати власну справу. Навіть якщо початок — лише дрібка бісеру на нитці.

— Ще трохи — й тобі пісню складуть, як про ту, що завоювала ринок без меча, — засміявся він.

Я усміхнулась, вдихаючи вечірнє повітря.

— Головне, щоб пісня була без фіналу у вигляді шибениці. А все інше — переживемо.

Фелікс розсміявся:

— Оце я розумію — моя господиня! З іронією, з розмахом, із гаманцем і гострим язиком.

І я знала, що це лише початок. Адже далі на мене чекали ще цікавіші виклики.

Майстерня. Ювелірна справа. Магія. Нові обличчя.
А головне — це місце, яке я поступово перетворювала на дім.

Свій дім.