Роздiл 21.

21

Ранкове місто вже прокидалося, коли ми з дівчатами, досі усміхнені після вчорашнього "театру" з Лізетт, рушили на базар. Сьогодні на мене чекала не менш важлива справа — я мала закупити все необхідне для господарства, та ще й подбати про ремесла.

Базар розкинувся на великій площі біля старого фонтану, що весело дзюркотів у центрі. Тут продавали все: від свіжих овочів до шовків і дивовижного посуду. Повітря було насичене запахами випічки, трав, диму та квітів.

— Ось тут, пані Мадлен, найкращі яблука, — впевнено повела мене Жанетта до прилавка, де старенький дід торгував наливними червоними плодами.

Я вибрала кошик, спробувала яблуко на смак — соковите, ароматне, солодке з легкою кислинкою.

— Беру три кошики, з доставкою до маєтку, — сказала я. — Сплатимо одразу.

Далі пішли лотки з м’ясом, борошном, прянощами. Я закупила добру порцію всього, чого вистачить на декілька місяців, не забувши й про спеції, щоб зима не була надто нудною на смак.

— Пані, а це що? — спитала Аделін, показуючи на сувої грубого полотна.

— Полотно для рушників і серветок, — пояснила я. — Потрібно буде замовити ще нитки для вишивки.

Поки я вела перемовини з продавцем, Фелікс шепотів мені на вухо:

— Ого, яка ж ти ґаздиня! Так господарюєш, ніби тут з народження живеш.

— Мене життя навчило, — муркнула я, не відволікаючись від торгу.

Я вела справу твердо, виторгувала хорошу знижку, ще й домоглася доставки прямо до маєтку.

Наступною зупинкою стала кузня, що розташувалась у глухому кутку базару. Майстер був кремезний чоловік із густою бородою та добрим поглядом. Побачивши мене, він підвів брови:

— Пані в кузню? Не боїтесь забруднити руки?

— Мої руки звикли до роботи, — відповіла я, витягуючи з торбини власноруч намальовані ескізи.

Я розгорнула їх перед майстром. Тонкі спиці для в'язання, гачки різної форми, дротяні кільця для плетіння, голки з дуже тонким вушком.

— Оце мені треба. Бажано з хорошого металу, щоб не ламалося й не гнулося.

Кузнець уважно розглянув ескізи, провів пальцем по паперу, потім звів на мене погляд, повний поваги.

— Ви й справді майстриня. Такого тут ще не бачили. Це тонке ремесло. Я спробую. Якщо вийде, пані дозволять мені продавати такі речі на базарі? За частку прибутку, ясна річ.

Я усміхнулась.

— Якраз про це й думала. Домовились. Але спершу зробіть для мене, щоб я оцінила якість.

Ми потисли руки — і домовились про першу партію.

---

Далі я повела дівчат до лавки склодува, де мене зустрів сухорлявий чоловік із веселими очима.

— Пані Мадлен, здається, я вас пам’ятаю! Ви ще зовсім дитиною сюди приїздили з батьками.

Я засміялася.

— Що ж, приємно, що хтось ще пам’ятає мене тією дівчинкою. А тепер я — ваша клієнтка.

Я дістала ескізи посуду: прості, зручні келихи, прозорі пляшки для настоянок, глечики. Але головне — я показала зразки старого бісеру, який привезла з собою.

— Це можливо зробити?

Склодув довго розглядав бісер, крутив у руках.

— Такий дрібний — ні, зараз техніка не дозволяє. Але ось такі, трохи більші, зможу. Тільки скажіть, навіщо вам вони?

Я посміхнулась.

— Для мистецтва. Для прикрас, для вишивок, для декору. Повірте, попит буде.

Його очі засяяли цікавістю.

— Пані, ми з вами ще станемо багатіями, — жартома сказав він. — Я зроблю партію на пробу.

---

Поки ми поверталися до маєтку, кошики були вже повні, а мої думки — теж.

"Ювелірні інструменти, бісер, кухня, тканини, посуд, діти, магія…"
Я усміхнулась: життя тільки починалося.

---

Увечері, коли вже розпаковували покупки, я сідаю за свій робочий стіл і починаю новий витвір — тоненьке плетене намисто з бісеру, з дрібними срібними вставками, а до нього пару сережок.

До мене підходить Аделін із захопленими очима:

— Пані Мадлен, а можна мені допомогти?

Я кивнула, простягаючи їй бісер.

— Звісно. Тільки обережно, це вже серйозна робота.

Вона захоплено сідає поряд, а я думаю:
Здається, настав час замислитись і про власну крамницю.

Фелікс, зручно вмостившись на спинці стільця, коментує:

— Якби ти була трохи злішою, господине, я б подумав, що ти задумала захопити все місто.

Я усміхнулася:

— Феліксе, я жінка практична. Я не захоплюю міста. Я їх купую.

Ми обоє розсміялися, а десь у глибині душі я вже знала — нові пригоди не за горами.

І я була до них готова.