Роздiл 17.

17

Базар зустрів нас гамором, запахом прянощів, копченого м’яса, солодощів та свіжоспеченого хліба. Я з нянькою, Елоїзою та двома хлопцями — Ноелем і Мартеном — неквапом рухалася між рядами. Фелікс, прихований невидимістю, десь поруч коментував усе на вухо, сиплячи злісними жартами.

— Ага, онде торгують рибою… не підходь! Їхній оселедець торік сам із прилавка втік! — шепотів він. — А от тут, праворуч, той самий мед, який лікує душевний біль і викликає гикавку від закоханості! Перевірено… не мною, звісно.

Я ледве стримувала сміх, удаючи серйозність.

Першою зупинкою була лавка з тканинами. Я обрала кілька рулонів грубого лляного полотна для постільної білизни та рушників, легке полотно на сорочки, вовну для теплих спідниць і плащів, а також трохи шовку для особистих задумів. Торгувалась я впевнено, без сорому.

— Пані Мадлен, це вам не королівський двір, — продавець, старий дідусь із довгими вусами, сміявся, задоволений. — Але ви торгуєтесь, наче народилися на ринку!

— Я дещо знаю про життя, — з посмішкою відповідала я, забираючи тканини за півціни.

Наступною зупинкою був мій знайомий коваль. Він уже виготовив для мене перші зразки голок і спиць.

— Ось, подивіться! Я зробив тонкі, як ви показували, навіть для найдрібнішого плетіння! — гордо простягнув він мені коробку.

Я уважно роздивилася голки — ідеальні, витончені, легкі.

— Блискуче! Ви маєте талант! — щиро похвалила я. — Я готова викупити партію й залишити частину для продажу в місті.

— А якщо я змайструю ще? — пожвавішав він.

— Ви отримаєте власний знак на кожному виробі. Зробимо вам ім’я, — пообіцяла я.

Ми обговорили умови, і коваль навіть подарував мені комплект інструментів — на знак поваги.

— Ви для міста як свіже повітря, пані Мадлен. Давно нам таких людей бракувало.

---

Далі ми завітали до майстерні склодувів. Це була темна, тепла крамниця, наповнена запахом жару та смоли. Майстер — сухорлявий чоловік із запорошеним обличчям — прийняв мене з цікавістю.

— Ви просили посуд та бісер, пані?

Я витягла ескізи.

— Ось що мені потрібно. Бокали, чарки, графини — прості, але міцні. І бісер — великий та середній, прозорий, кольоровий.

— Ммм… — склодув уважно подивився на мої креслення. — Такий бісер зробити можна, але це потребує часу й терпіння. І… цікаво, для чого вам він?

— Для прикрас. Для вишивки. Для торгівлі. Бісер буде скрізь, — я не збиралась приховувати плани.

Майстер так захопився, що навіть витягнув свої старі ескізи, і ми довго обговорювали форми, кольори, можливості.

— Якщо зійдеться — ви станете моєю постійною замовницею, — сказав він наостанок, домовившись про першу партію.

---

Ми з дітлахами обійшли ще кілька рядів, скупившись на зиму: спеції, мед, сушені яблука та груші, горіхи, пряжу для в’язання. Діти жартували, тягаючи кошики, сміялися, намагаючись затягти мене до продавців цукатів.

Фелікс коментував кожного зустрічного:

— О-о, та рудоволоса — ворожка, тримайся подалі! А от той ювелір носить на черевиках підкови з золота, напевно, сподобається тобі… хоча твій смак, господине, все ж цікавіший. Тобі ж до стряпчого більше очі горять!

Я пирхнула від сміху, але в душі була змушена визнати: від думки про Армена мене таки пробирає неспокій.

---

Повернувшись додому під вечір, я веліла всім розкласти покупки, а сама пішла до кабінету, де чекав уже знайомий мішечок із материнськими прикрасами. Я вибрала кілька занадто химерних браслетів і каблучок — ті, що не викликали в мене ані сентиментів, ані естетичного задоволення.

— Ці можна сміливо продати, — мовила я няньці, яка якраз увійшла з чашкою настою. — А от це… — я відклала в бік витончені сережки, перстень і маленьку тіару. — Це залишу собі. Фамільні речі мають силу, навіть коли це не магія.

— Пані Мадлен, а що з бісером? — обережно поцікавилася няня.

Я усміхнулася.

— Завтра почнемо створювати першу колекцію. А ще… нам треба поговорити про дітей. Треба якнайшвидше дізнатися, як юридично закріпити їх при маєтку, як спадкоємців.

Няня з розумінням кивнула.

— У нас є людина, яка це знає. Стряпчий Армен. Він уже двічі цікавився цим питанням.

Я лукаво посміхнулась:

— О, Армен знову? Як би не довелося мені за консультації платити не лише сріблом.

Фелікс раптом вигулькнув із повітря, перетворюючись на рудого тхора:

— А я що казав? Любов і бухгалтерія — найсильніша магія!

Я голосно засміялась. Але в душі я вже знала: наступна зустріч з Арменом стане… дуже цікавою.