Роздiл 15.

15

Ранок почався з несподіванки — ледве я встигла допити каву з м’ятою та корицею, як у дверях знову з’явився Армен. У його руках були нові папери, а в очах — знайомий лукавий блиск.

— Пані Мадлен, сподіваюся, ви не занадто стомились після вчорашнього свята? — промовив він із тією легкою насмішкою, яка миттєво бентежила всіх жінок міста, окрім мене. Мене вона лише розважала.

— Ви знову з паперами? — я підвела брову, запрошуючи його до кабінету.

— Насправді сьогодні я з пропозицією, — відповів він, зручно вмощуючись у моєму кріслі так, ніби завжди тут сидів. — Я дізнався, що ви шукаєте наставника з магії. Маю знайому, яка чудово підійде. Її звати мадам Северіна Морель. Колись вона викладала в Королівській Академії Магічних Мистецтв, але пішла після великого скандалу — бо, уявіть собі, сміла стверджувати, що магічний дар є не лише у жінок.

Я ледве втрималась від усмішки.

— Як практично! — промовила я, граючись ложечкою в чашці. — І ви випадково знаєте цю даму?

— Я взагалі багато кого знаю, пані Мадлен, — невимушено відповів Армен. — А ще більше знаю про тих, хто цікавиться вами. Можу організувати вам зустріч із мадам Морель. Вона зараз мешкає неподалік, на хуторі біля лісу, і майже не з’являється в місті. Люди її бояться, бо вважають відьмою.

— Мені якраз така й потрібна, — відразу відповіла я, не приховуючи задоволення. — Домовтесь, будь ласка. Можливо, навіть сьогодні.

Він знову спалахнув тією своєю хижою посмішкою, що обіцяла біду всім необережним серцям.

— Для вас — хоч негайно.

---

Після його відходу я, як завжди, повернулась до рукотворних справ. За останні дні ми з дітьми створили справжній ювелірний гурток: бісер, дрібні дротяні прикраси, вишивка. Мої сережки з тонкого срібного дроту й бісеру вже носили половина служниць — з гордістю, мов корони.

— Пані Мадлен, у вас руки золото! — зітхала кухарка Аделіна, коли я показувала їй, як вив’язати мереживний комірець до святкової сукні.

— Золотими руками ситий не будеш, якщо ними не працювати, — з усмішкою відповідала я.

Я вигадала новий спосіб: з’єднувати скляний бісер зі срібними нитками, плести на тоненьких спицях мереживні стрічки, які можна було носити і як прикрасу, і як деталь до одягу.

— А це можна продавати? — поцікавилась портниха, яка саме приміряла на мені нову сукню.

— Ще б пак! Я вже думаю про це. Але спершу потрібні зразки, які можна буде показати на ярмарку. Якщо справи підуть добре, винайму полицю в ювелірній лавці. Власник, до речі, обіцяв подумати.

Усі в будинку були захоплені. Діти теж допомагали — Елоїза з подругами сортували бісер, хлопці точили проволоку під наглядом коваля, а нянька тихенько варила з мною мило з розмарином і трояндою, сміючись, що «пані Мадлен тепер не лише господиня, а й алхімік».

---

Після обіду прибув посланець від Армена з повідомленням, що мадам Морель готова зустрітись цього вечора. Я відразу наказала осідлати коней — мене супроводжували Фелікс (у вигляді химерного великого кота з довгим хвостом), нянька та найстарший з хлопців, Мартен.

Хутір мадам Морель виглядав моторошно — темний, густий ліс, старий будинок із черепицею, вікна заґратовані.

Але сама мадам Морель була далеко не схожа на відьму. Висока, струнка, з пасмом срібного волосся в густій темній косі, вона носила сукню строгого крою, а в очах світився розум і сила.

— Нарешті з’явилась жінка, яка не боїться правди, — зустріла вона мене без жодного поклонів. — Заходьте, пані Валуа. Нам є про що поговорити.

---

Ми сиділи за її старим, потертим столом, пили трав’яний настій із солодкими корінцями.

— Ви хочете, щоб я навчала ваших підопічних, — відразу перейшла вона до суті. — І себе також?

— Так, — відповіла я прямо. — Я знаю, що хлопці мають магічні іскри. І я не збираюся це приховувати. Ба більше — хочу, щоб вони вчилися, поки дар не згас.

Мадам Морель уважно на мене подивилась.

— Ви не схожі на місцевих аристократок. Ви… — вона примружилась, мовби зазираючи мені в душу. — Ви з іншого світу, хіба ні?

Я завмерла.

— Як…?

— Мені відомо більше, ніж іншим, — спокійно сказала вона. — Я не питаю, як ви сюди потрапили. Мене цікавить інше: ви будете боротися за цих дітей до кінця?

Я кивнула.

— Тоді я погоджуюсь. Але є умова: ваш маєток стане місцем навчання. І ви станете першою ученицею, бо вам доведеться не лише керувати, а й розуміти, що таке магія. Я не працюю з байдужими.

Я вдихнула глибше, відчуваючи, як по тілу пробігає холодок.

— Домовились.

---

Коли ми повертались додому крізь сутінки, Фелікс раптом озвався тихим, але насмішкуватим тоном:

— Отже, в тебе тепер є вчителька, дітлахи, бізнес, маєток і… надто красивий стряпчий із сумнівними намірами. Схоже, твоє маленьке господарство скоро стане осередком хаосу.

Я посміхнулась, стискаючи вузлик з подарованими мадам Морель рідкісними травами.

— Знаєш, мій дорогий хвостатий, хаос — це мій улюблений стиль керування.

А в душі я вже відчувала, що цей день змінить усе.

Моя імперія лише починає зростати