Роздiл 14.

14

Осінь тихо підкрадалася в місто — ще пахло пізніми трояндами й яблуками, але ранки вже стали прохолодні, а тумани щільніше обіймали луки довкола маєтку. Я сиділа у вітальні, перемотуючи тканини та складаючи список закупівель. Після візиту Армена я не мала спокою — не тому, що він мене бентежив, хоча приховувати це було марно. Просто з’явилося відчуття, що хтось невидимий рухає фігури на шахівниці, а я вже втягнута у гру.

— Пані Мадлен! — вбігла Елоїза, захекана й схвильована. — Пошта зі столиці! Везе кур’єр на замовлення месьє Дюваля!

Я встигла лише випрямитись, коли на подвір’я в’їхала карета з гербом, схожим на королівську лілею. З неї вийшов не хто інший, як сам Армен — елегантний, холодно усміхнений, з новими документами в руках.

— Мадемуазель Валуа, — його голос, як завжди, був оксамитово-спокійним, та в його погляді я помітила щось схвильоване, — маю честь повідомити: усі діти офіційно закріплені за маєтком. Їм надано статус підопічних, і ви є їхньою опікункою.

Я підозрювала, що справи з оформленням займуть більше часу, але цей чоловік, схоже, звик все пришвидшувати.

— Ви завжди так швидко працюєте? — я лукаво всміхнулась.

— Лише коли це важливо, — відповів він, подаючи мені документи. — Хочете вірте, хочете ні, але ви стали однією з найвпливовіших жінок цієї округи. Не всі дворяни можуть похвалитись власним двором із підопічними, до того ж із правом навчати їх ремеслам.

Ну от і привіт, новий соціальний статус…

Я взяла папери, а Армен, затримавши мій погляд, додав з ледь помітним натяком:

— А ще… я мав би передати вам дещо приватне.

Я підняла брову, але він лише простягнув мені маленький конверт.

— Порада. Особиста. Прочитайте, коли будете сама.

Його очі в цей момент дивилися так уважно, що я навіть знітилася — зі мною так мало хто смів розмовляти.

---

Весь день я була заклопотана: діти влаштували маленьке свято на честь «офіційного всиновлення», а я мусила контролювати і кухню, і бісерні заняття, і ремонт, який саме добігав кінця.

Вечір настав непомітно. Я нарешті замкнулася в кабінеті, запалила свічки, налила собі трав’яного вина та розгорнула той загадковий лист.

«Мадемуазель Валуа,
Місто вас спостерігає. Не всі готові прийняти ваші рішення. Дехто сприймає вас як загрозу. Не довіряйте тим, хто надто приязний.
Щиро, доброзичливий спостерігач.»

Моє серце пропустило удар. Почерк був витончений, але незнайомий. Проте стиль… його стиль.

Армен?!

— Ну що, господине, здається, в нас новий гравець, — промуркотів Фелікс, який сидів на шафі, перетворений на сову. — Хитрий твій стряпчий. Дуже хитрий.

— І дуже небезпечний, — прошепотіла я.

---

Наступного ранку я вирішила діяти, як і належить господині, що має серйозні наміри. Я скликала всіх дітей, няню, служниць та майстрів у велику залу.

— Я офіційно опікунка цього маєтку й вас усіх. Але я не збираюся годувати ледарів, — оголосила я з усмішкою. — Відтепер кожен має обов’язки. Хто малий — вчиться. Хто старший — допомагає, працює, вчиться ремеслам. Хто хоче — може пробувати бісер, мило, ткати, готувати, садити город, працювати в майстернях.

— А як же ми? — обережно запитав Ноель. — Нам… нам теж працювати?

Я кивнула:

— Всі. Але робота тут — це не кара, а шанс навчитися тому, що згодиться вам у майбутньому. А ще… — я поглянула на хлопців та дівчат, які вже мали магічні іскри, — буде інше навчання. Магічне.

Всі завмерли.

— Але ж… магія тільки для дівчат! — вигукнула Елоїза.

— Це брехня, яку поширюють, щоб керувати вами, — твердо відповіла я. — Ваша магія не залежить від статі. Її просто треба розвивати правильно. І я знайду того, хто допоможе.

Фелікс аж захихотів, перекидаючись у яскраво-рудого тхора:

— Ну що ж, от і почалась справжня революція.

---

Ввечері, коли всі розійшлися, я сиділа з нянькою на кухні, міркуючи над наступними кроками.

— Пані Мадлен, ви дійсно впевнені, що варто встрявати у ці магічні справи? — стурбовано спитала вона. — Вас і так уже багато хто не злюбив. А тепер… ще й хлопці з магією…

Я глянула у вогонь, де потріскували яблучні дрова.

— Я не збираюся грати за чужими правилами. Якщо цей світ вважає, що чоловіки не мають права на магію — це їхні проблеми. Я ж буду дбати про тих, хто під моїм дахом.

Фелікс, вмостившись на спинці стільця, криво всміхнувся:

— А я казав, що ти створиш тут імперію. Тепер я певен: тебе або будуть благословляти, або спалювати на вогнищі.

Я тільки посміхнулась, мружачись у напівтемряві.

Я виберу перше. Але якщо доведеться — влаштую їм феєричне полум’я.

---

Цієї ночі я довго не могла заснути, прокручуючи у голові зустріч із Арменом, його лист і слова, що лишились у вухах, мов дзвін.

А у серці зароджувалось дивне передчуття: попереду мене чекало щось більше, ніж маєток, діти й бісерні прикраси.

Мені відкрили двері. І я вже зробила перший крок.