Роздiл 12.

12

Місто зустріло мене галасом і запахами — свіжа випічка, смола з майстерень, дим від кухонь і кислуватий дух людської юрби. Базар кипів: діти, як обіцяли, впевнено вели мене серед лавок, де продавали все на світі.

— Отут найкращі фрукти! — вигукувала Елоїза, тягнучи мене до прилавка, де на кошиках височіли яблука, груші, сливи.

— А тут ковбаси, що до самої зими не псуються! — додавав Жак, підштовхуючи до м’ясника з натертими до блиску ножами.

Я уважно слухала, торгувалась, вивчала, прикидала вартість усіх закупівель, у голові стрімко обертались цифри.

Так, на зиму потрібні не тільки продукти, а й дрова, соління, мед, крупи, мило… Я майже відчула себе середньовічною домогосподаркою на повному серйозі.

Та найбільше мене цікавила одна лавка — кузня на околиці базару.

---

— Вам що, пані? — буркнув кремезний чоловік у фартусі, витираючи руки.

— Мені потрібно ось таке, — я дістала аркуш і намалювала схему тоненької проволоки, гачків і спиць для в’язання.

Коваль насупився, розглядаючи креслення, але поступово на його обличчі з’явився вогник зацікавлення.

— Ніхто такого ще не просив, — визнав він. — Це… це можна використовувати тільки для дрібних робіт. Та… цікаво. Ви дозволите, як я спробую зробити кілька зразків?

— Більше того, — усміхнулась я, — якщо вийде добре, можете продавати їх і надалі. Але за умови, що я отримаю частку від продажу.

Коваль розреготався, але все ж потис мені руку.

— Угода!

---

Наступною зупинкою була крамниця склодува. Майстер, худорлявий чоловік із пильним поглядом, довго придивлявся до мого намиста.

— Ви самі це зробили?

— Так. Але мені потрібен бісер. Такий, як ось тут, — я поклала перед ним кілька скляних намистин. — Чим дрібніший, тим краще.

— Дрібний буде складно… Але середній можу спробувати. Для чого вам стільки?

Я посміхнулась, відкинувши ледь помітну прядку волосся:

— Я збираюсь створювати прикраси. Дуже тонкі й незвичні. Якщо вийде, можу замовляти постійно. Ба більше, можливо, ви зможете продавати бісер іншим майстриням.

Його очі блиснули жадібним інтересом.

— Це щось новеньке… Гаразд, зроблю партію. А ви мені покажете ще кілька ваших виробів?

— Після того, як отримаю першу партію бісеру, — хитро сказала я.

---

Закупивши продукти, тканини й навіть кілька нових глиняних горщиків, я вже збиралася повертатись, але Жак з Елоїзою нашіптували:

— Пані Мадлен, тут ще є лавка, де продають прянощі та цікаві настоянки! Там пахне, як на святі!

І дійсно, в крамниці, яку я ледве знайшла серед вузьких вуличок, пахло розмарином, м’ятою, корицею, медом, сушеними квітами.

Я купила кілька рідкісних спецій — сушену лаванду, пелюстки троянд, корицю, а ще пляшечку з медовим екстрактом.

Ідеально для варення та мила.

---

Дорогою назад я обговорювала з нянькою майбутній ремонт і все те, що доведеться встигнути до зими.

— Грошей після ремонту залишиться обмаль, — зітхнула я. — Але я можу продати кілька материнських прикрас. Вони грубі й на мій смак нецікаві. А це дасть змогу запастись дровами й продуктами.

— Лише не поспішайте продавати все, пані, — застерегла нянька. — Тут люди плітки люблять. Побачать, що ви продаєте родові речі — будуть думати, що маєток розвалюється. Продайте обережно. І краще через знайомого ювеліра.

— Саме це я й планую, — усміхнулась я, думаючи про те, як зручно буде використати старі знайомства.

---

Повернувшись додому, я зразу ж розклала закуплене, перевірила всі мішечки й взялася за нову роботу.

З бісеру я почала створювати витончену стрічку на шию — прозорі намистинки відливали на сонці рожево-золотавим світлом. До них я підібрала кілька старих срібних підвісок, зробивши комплект із сережками.

Поруч знову з’явилася Елоїза, тепер уже з подружкою.

— Пані Мадлен, можна ми подивимось, як ви це робите? Це… це ж краще за будь-які іграшки!

— Хочете навчитись? — я посміхнулася.

— Дуже!

Так я завела в маєтку нову традицію: вечорами ми з дівчатами сідали під ліхтарями на подвір’ї й плели бісерні прикраси.

Фелікс зітхав, розвалившись на підвіконні:

— Ти перетворюєш свій маєток на якийсь гурток для обдарованих рукотворців. Що далі? Відкриєш власний ринок?

Я з усмішкою підморгнула:

— А чому б і ні?

Але десь глибоко в душі я вже відчувала — це було тільки початком великої гри, в якій я несподівано стала головною фігурою.

І тепер цей маєток — мій маленький світ, який я створюю власноруч.