Роздiл 10.

10

Новий день у маєтку Валуа розпочався, як завжди, з гучного голосу Фелікса, який цього разу з’явився у вигляді білки з крилами й радісно стрибав по карнизу:

— Підйоооом, королева недобудованого королівства! Робота сама себе не зробить, а слуги самі себе не наймуть!

Я, заплутана у ковдрах, сонно буркнула:

— Феліксе, якщо ти ще раз розбудиш мене таким способом, я попрошу коваля викувати для тебе… клітку!

— Обіцяєш? — хихикнув він, зникаючи у повітрі. — Бо я б із задоволенням пожив у замку з власною кліткою й годівничкою!

Це створіння таки доведе мене до передчасних сивин.

---

Після сніданку я перевірила рахунки та нарешті вирушила в місто наймати персонал остаточно — тепер уже з дітьми, які стали моїми добровільними провідниками.

Першою у списку була кухарка. Її порадила Аделіна, наша служниця-прачка:

— Пані Мадлен, є тут одна Маріетта. Жінка серйозна, але дуже добра, готує так, що пальці оближеш! І вона має двох учнів — племінників, круглих сиріт. Виховує їх сама.

Ми зустріли Маріетту на базарі — жінка з розкішним ледь посивілим волоссям і таким поглядом, ніби вона бачила все в цьому житті.

— Я вас пам’ятаю, — сказала вона, уважно оглянувши мене. — У вас очі вашої матінки. І вдача, як у неї — тверда.

— Мені потрібна кухарка, яка не боїться роботи, — відповіла я прямо. — І не боїться життя в маєтку, який доведеться оживляти з нуля.

Вона лише всміхнулась уголос.

— Я погоджуюсь. Але з умовою — мої племінники працюватимуть зі мною на кухні. Вони ще малі, але вміють слухати.

— Домовились, — кивнула я, навіть не торгуючись.

Її племінники — близнюки з русявим волоссям, скромні, але кмітливі — одразу захоплено погодились.

---

Далі на черзі були ремісниці, яких порадила портниха Сюзанна. Ми зустрілись у крамниці тканин, де я підбирала ще кілька відтінків для пошиття.

До нас підійшла скромна, але елегантна жінка на ім’я Елен — швачка, що шила на замовлення для міської знаті. Вона виявилася вдовою з донькою-підлітком.

— Я не хочу більше працювати на вибагливих паній, що шукають лиш розваг, — зітхнула вона. — Але мати стабільний дах над головою й добру господиню — це інша справа.

Я одразу запропонувала їй місце в маєтку з проживанням і пайком, а вона, недовго думаючи, погодилась.

— Моя донька вправно вишиває. Ми працюємо злагоджено, не підведемо, — додала Елен.

---

Слух про те, що я шукаю працівників, розійшовся швидко. Ближче до обіду Жак і Мартен привели до мене ще одного претендента — старого садівника на ім’я Анрі, який уже не мав сил працювати на великих угіддях, зате добре знався на травах та квітах.

— Я сам уже не такий моторний, пані, але маю двох хлопців на підхваті, — мовив він, киваючи на двох підлітків, що стояли трохи осторонь. — Сироти. Справжні майстри на городі. Один за зіллям піде, другий лопату не випустить із рук.

Я окинула їх поглядом, відчуваючи, як щось всередині похололо.

Фелікс шепоче мені лукаво на вухо:

— А ось тут знову іскорки палають, господине. Дуже яскраво. І ці… теж не прості.

— У тебе є підозри, чому так багато дітей із магією зібралось саме тут? — прошепотіла я, не зводячи очей з хлопців.

— У мене є припущення, — промуркотів Фелікс. — Але воно тобі не сподобається.

— Кажи.

— Усі ці хлопці — позашлюбні сини аристократів. Колись їх сплавили подалі, поки вони маленькі. Батьки сподівались, що магія згасне сама собою. Але ж ти їх підібрала, як на зло. Виходить… ти випадково зібрала маленьку армію спадкоємців із іскоркою.

Я спокійно підписала угоду з садівником, але всередині мене вже вирувала буря.

Випадково? Сумніваюсь.

---

Повернувшись до маєтку разом із усім новим загоном, я довго сиділа у своєму кабінеті, вдивляючись у полум’я каміну.

Фелікс знову з’явився, цього разу у вигляді вгодованого рудого кота з обличчям дуже самовдоволеного філософа.

— І що ти про це думаєш, моя далекоглядна господине?

— Думаю, що мені знадобиться новий зошит для записів, — холодно відповіла я. — І кілька дуже міцних замків на всі двері.

— І… можливо, ще кілька аркушів, щоб розробити план, як із цього хаосу зробити клан?

Я повільно посміхнулась.

— Може бути.

Бо, схоже, я тепер не просто власниця маєтку.

Я — мимовільна матір нової епохи.