Роздiл 1.

1

Марія завжди знала, що народилася не для простого життя. Її дитинство минуло серед книжок, старовинних мап і шурхоту пергаменту. Батьки, хоч і не були багатими, змалечку прищепили їй любов до знань. Її батько, викладач історії у провінційному університеті, часто брав її із собою до бібліотеки, де вона годинами могла розглядати гравюри старих міст, сукні епох минулих століть і схеми стародавніх садів.

Минали роки. Її жагу до знань помітили викладачі, і вона швидко прославилася серед академічних кіл. Марія здобула звання лауреатки престижної історичної премії за працю про побут і культурні звичаї англійських та французьких монастирів XVIII століття. Вона була знаною не лише завдяки своїм лекціям, а й через свої незвичні захоплення — в’язання, шиття, плетіння бісеру, створення ажурної біжутерії, що часто нагадувала ювелірні шедеври.

Її маленька майстерня вдома була схожа на музей — полиці з тканинами, коробки з мереживом, стоси журналів мод різних епох, а на підвіконнях — інструменти для дрібних робіт з бісером та фурнітурою. Вечорами, коли надворі темнішало, Марія заварювала собі міцний чай, сідала в улюблене крісло з різьбленими підлокітниками і бралася за роботу — чи то за наукову статтю, чи то за нитки та голки.

Їй подобалося жити на перетині епох. Вона жартувала, що всередині неї мешкає цілий монастир: сувора абатиса, допитлива черниця та майстриня-рукодільниця. Однак останнім часом її почали переслідувати дивні сни. Вони були такими реальними, що вранці вона прокидалася з відчуттям, ніби прожила інше життя.

Їй снилася молода дівчина на ім’я Мадлен — сирота, що виросла в стінах старого монастиря, десь у глухій англійській провінції. Дівчина мала ніжне обличчя, ясні блакитні очі та довгі пшеничні коси, заплетені у просту, але вишукану зачіску. Вона щодня працювала на монастирських полях, допомагала у шитті церковних риз, виготовляла зілля для лікування черниць та місцевих мешканців.

Марія не могла зрозуміти, чому ці сни такі живі. Вона відчувала руками шорсткість тканин, чула запах лавандового зілля, а в обідній заллі монастиря її оточували обличчя жінок, які здавалися знайомими, хоча вона ніколи їх не бачила.

Одного дощового вечора, коли на місто опустилася густа мла, Марія, як завжди, допізна сиділа у своєму кабінеті. Надворі гуркотів грім, дощ лив стіною. Вона розглядала старовинний лист, написаний французькою мовою. Цей лист випадково потрапив їй до рук під час однієї з архівних експедицій.

У листі йшлося про дівчину, яка мала титул графині, але через родинні інтриги опинилася у монастирі. Її дядько та тітка відмовилися від опіки, залишивши собі її спадок. Замість багатства вона отримала лише сирітську долю та самотність.

Марія перечитувала уривки, намагаючись відтворити історію цієї дівчини. Вона відчувала, як серце б’ється швидше. Її думки сплелися в тугий вузол — Мадлен із її снів та дівчина з листа були однією особою.

— Це неможливо, — прошепотіла Марія, втираючи холодним пальцем лоба.

Раптом у кімнаті повіяло холодом, наче вітер зірвався просто з кам’яних стін старовинного абатства. Лист у її руках затремтів, і тонкий золотий ланцюжок із медальйоном, який вона купила кілька років тому на антикварному ринку, несподівано нагрівся на шиї.

Марія скрикнула, але не встигла ні зняти медальйон, ні втекти. Очі застелила біла імла, і весь світ навколо закружляв у химерному вихорі. Вона відчувала, як її тіло немов би розчиняється, стає легким, наче пух.

Її остання думка перед тим, як повністю провалитися у темряву, була про те, що вона не хоче вмирати. Вона ще не написала свою головну книгу. Вона ще не створила того найкращого мережива, яке бачила уві сні.

Коли вона отямилася, то відчула нестерпний біль у грудях. Тіло було кволим і гарячим. Вона лежала на вузькому ліжку з грубим солом’яним матрацом, вкрита важкою шерстяною ковдрою. Пахло травами й воском. Над нею схилилася стара черниця.

— Мадлен, дитино, ти ще з нами. Бог змилувався над тобою.

Марія хотіла заперечити, але з вуст вирвався лише слабкий шепіт:

— Мадлен?..

Вона зрозуміла, що голос належить не їй. Руки, якими вона намагалася торкнутися обличчя, були тонкі, з подряпинами і мозолями. Відчуття ледь не зводило її з розуму. У дзеркальній поверхні миски з водою вона побачила бліде обличчя молодої дівчини з блакитними очима та заплетеним у тугий вузол волоссям кольору стиглої пшениці.

Вона більше не була Марією.

Вона стала Мадлен.

І цей світ… цей світ був справжнім.