Справа Преподобного Матвія

02 жовтня, 2012рік.

Спочатку Юрчику різко скасували виступи на розігріві, про які було домовлено кілька місяців тому, а через день Олежик у свій вихідний випадково перестрів Хитру на вулиці, і та зробила вигляд, що не помітила хлопця. Ковтун же, у силу своїх можливостей, придивлялась до Ковальчука, слідкувала за змінами, які не забарилися показатись. Він став уважнішим, білки очей засяяли, і ті гидкі жили, що червоніли під шкірою, розсмоктувалися. І ось з самого ранку їй тицьнули журнал Віолети «Шовк», де на першій шпальті говорилось про розрив заручин між Робертом і Сашею. Це рішення вони прийняли вдвох і найближчим часом не планують давати інших коментарів.

Тепер Ковальчук часто приходив ще до відкриття, щоб проконтролювати все, допоки адміністраторка Рима не вийшла з декрету, і, завбачивши журнал на шинквасі, зробив оголошення на п’ятихвилинці.

Ніхто заради пристойності навіть не намагався приховати свого подиву, а більше за всіх — Ксеня. Її пика витягнулась непропорційно до тіла, і в пошуках чи то підтримки своєму здивуванню, чи то пояснень вона забігала очима по інших.

– Певно, треба було про це повідомити особисто, але вже як є. Прошу бути обережними у висловлюваннях вашої думки щодо цього. Сюди точно почнуть набиватися інші журналісти у пошуках сенсації, — оголосив Ковальчук у своїй невимушеній манері перед цілим натовпом людей. «А як так сталось?! — хотіла вголос запитати Ксеня, бо почуте не вкладалось у голові. — Я ж усе зробила правильно! Чого ви розходитеся?!»

Роберт ляснув у долоні, закликаючи до роботи. Юра й Олежа піднялись на другий поверх. Вітя зі своїм виводком кухорят пішов пити каву надворі, прихопивши Каріну, Люда із записником взялась перевіряти десерти на вітрині, а інші розповзлися недалеко.

Якщо судити з загальної реакції, то тільки Ковтун і Дзиґа були сильно ошалешені новиною, або тільки їх зачіпала доля Ковальчука, що тепер під їхніми поглядами ніяковів.

Він хотів звернутися до Марини, але вона демонстративно розвернулась на п’ятках ще до того, як чоловік встиг відкрити рота, та пішла гриміти приборами у шафі. Тоді, кілька секунд свердлячи поглядом спину Дзиґи, Роберт попрохав про каву напряму у Ксені. Та кивнула і тим самим залишила боса задоволеним, хоч і не турбувалася про власні емоції на обличчі — принаймні не фиркала й не ігнорувала.

Від неуважності холдер випав з рук і з гуркітом приземлився на плитку. Швидко піднявши його та дивлячись лише на власні руки, шинкарка намагалась прийти до притомної думки. Де ж вона схибила? Що ж тепер робити? У неї не було ані найменшого розуміння, як можна все виправити. Можливо Ксеня перемудрила і Роберт тепер взагалі… став геєм?!

Коли кава була засерверована Ксеня думала попросити Віту віднести, але раптом з’явилась Марина і, похапцем вхопивши блюдце, полетіла до Роберта. Вона грюкнула ним так, що напій забризкав штани чоловіка, і той у надії уникнути цього спробував відсунутися, але дарма. Про що думав Ковальчук, Ксеня й гадки не мала, бо він нічого не сказав підлеглій, навіть не розсердився. Мовчки протер стіл серветкою, а потім вийшов у вбиральню запрати плями, які на сірій тканині нагадували краплі сечі.

З кухні вийшла Віта і тицьнула шинкарці серветку. Там був шматок протермінованого гарбузового кексу. Певно, Люда пригостила. Тут же матеріалізувалася біля ласощів Марина, і Ксеня із сумом поділила шмат на дві частини.

 – Я думала про нього краще, — високо задерши носа, мовила Марина, а потім розгнівано жбурнула свій рушничок у раковину Ксені. — Крутив голову кілька років молодшій за себе на пів життя дівчині, а потім, коли діло дійшло до весілля, кинув. От як тепер на нього дивитися? Як тут працювати?!

Віта, уважно послухавши колегу, закотила очі: – Тут усе було зрозуміло одразу.

Дзиґа не встигає нічого відповісти на це. Впихує в рот, як той мартин, свій шмат кексу й вибігає із-за стійки до гостя, якого вже садила за столик Каріна.

 Вирячившись на Білокінь, Ковтун закліпала беньками: – У сенсі зрозуміло? Вони кілька років разом. Він перший підійшов знайомитися і зробив, як-не-як, пропозицію. Усі ж вірили, що це закінчиться одруженням. Та ще трохи — і так і було б!

 – Ксю, ти така наївна. Подивись навколо, — Віта з роздратуванням трохи підвищила голос, а потім, схилившись ближче до Ксені й поклавши важкі груди на шинквас, змусила Ковтун усе ж таки озирнутися. Каріна, пряма як палиця, сиділа на високому стільці й розглядала свій зошит із резервами. Дзиґа кивала кучерявою гривою, поки записувала замовлення. Віта — от прямо перед Ксенею. Хлопців не видно.

– І? — округливши очі по дві гривні, перепитала Ксеня, щиро не розуміючи, на що натякає жінка.

Вийшов Вітя. Спочатку він ліниво почухав щелепу, але, побачивши Віту, поважно поправив китель, провів рукою по волоссю, а потім всівся поряд.

– О, Лузь. Ти чув? — той пожвавішав від звернення до себе і із зацікавленням послухав, про що говорилося до його появи. — Ксеня наївно весь час думала, що Саша таки вхопить Роберта за... новорічні кульки.

 – Угу, сто разів... — шеф гигикнув. А потім оглянувся через плече на Ковальчука, що всівся за стіл працювати. — То він Віолеті тоді пообіцяв Сашу привітно зустріти, бо вона хотіла її на свою обкладинку не за ті гроші, які просили за Хитру.

– Але ж вони одне одному сподобались! Роберт не вміє придурюватись! — наполягала на своєму Ксеня та не так впевнено, як до початку розмови.