Ксеня, Лесик і похований кіт

22 вересня, 2012рік.

Щось дуже важке, схоже на каструлю, з гуркітом вдарилось об двері, і з них тут-же навприсядки вискочила Каріна. З вилупленими очима вона сама собі пробурмотіла: «Дідько їх забери!» — і, цокаючи підборами, поквапилася до своєї жердини біля вхідних дверей. Можна було розрізнити ультразвук Дзиґи й утробний голос Лузя що змагались у гучності та найбезглуздіших прокльонах.

— Можна мені бургер? — запитав чоловік, ніби в залі не було чутно сварки, і, коли Віта недвозначно кинула погляд, він кивнув, роздумуючи, що ж робити.

— На стійці залишилися медовик і морквяний пиріг, — підказує вона, і той одразу погоджується на пиріг.

Двері розпахнулися різко й збили зі стелі штукатурку. Чоловіча рука в чорному кітелі грубо штурхає Марину в залу, а вона з розтріпаною зачіскою та налитими кров’ю очима намагається зробити якусь прикрість шефу, який червоний, мов зварений рак.

— Кухня працює до сорока п’яти хвилин, а не до того часу, як тобі зручно, Лузь! Хто тобі сказав, що ти можеш уже всіх відпустити додому? — Голос Марини нагадував електропилу. Вона торохтіла й тицяла вказівним пальцем у груди Віті, а той стискав кулаки, намагаючись не дати підсрачника старшій офіціантці на очах у гостей. Він же поважний суддя у Ектора. Розробляв меню для кількох успішних ресторанів, і зараз показувати справжню натуру було зась.

Дзиґа замовкла, очікуючи на відповідь, але її не було. Шеф здався. Гиркнувши щось нерозбірливе, розвернувся на п’ятах та пішов на кухню. За ним тут-таки влетіла слідом і Дзиґа зі своїми погрозами:

— Якщо моє болоньєзе не буде готове за двадцять хвилин, я тобі обіцяю, що буде гірше!

На цьому сварка скінчилась. На кухні вирував Лузь, а Марина, досі заведена, була готова продовжити сваритися з будь-ким, хто б відкрив рота, тому Ксеня куди старанніше взялася замивати поверхню. Помітивши, що тут нема чого ловити, офіціантка рушила на другий поверх звести пару на Юрчика з Олежею — їм не було куди сховатись.

Менше ніж за п’ять хвилин вийшов Вітя. Жбурнув тарілку на стійку, а потім, ні слова не сказавши, відчинив дверцята з ноги та пішов додому. Ксеня, підійшовши ближче, важко зітхнула. На круглій тарілці була гарна подача з запашним фаршем і листками свіжого базиліку, тільки-от це були не спагеті власного виробництва, а завитки «Чумак» із шашличним кетчупом Юрчика — Лузь підігрів у мікрохвильовці штатський обід.

Підкликавши Віту, Ксеня очима попрохала ту віднести замість Марини страву, і та, засміявшись своїм дзвінким, заразливим сміхом, пригостила гостя стравою.

Чудово розуміючи Вітю, бо сама терпіти не могла, коли офіки замовляли за п’ять хвилин до закриття молочний коктейль чи смузі, Ковтун усе ж таки й собі грішила такими сварками й тим, що іноді вимагала від кухні нездійсненного. Тому за замовчуванням її відносили до касти офіціантóк, і кухарчата не завжди були з нею привітні.

Марина спустилася пізніше, якраз так, щоб була готова справжня паста, але, зазирнувши на кухню й нікого там не побачивши, вона думала знову завестися, та Ксеня її заспокоїла, показавши, що гість уже облизує тарілку та поглядає на Віту в надії отримати її номер телефону.

— Цей Лузь... він ще отримає своє! — взялася розкидатися обіцянками Дзиґа, але завтра зранку ці двоє вже й не згадуватимуть тих макаронів. Всядуться за рестораном на лавці з кавою й знову обговорюватимуть щось буденне.

Вийшла Надійка — низенька сімдесятирічна посудомийниця. Її коротке фіолетове волосся завжди стирчало вгору, а тонкі губи, напомадені під колір волосся, кривилися донизу. Оправивши шкірянку, вона закинула плетену сумку на плече й пустила повітряний цілунок зморшкуватою рукою.

— ЧАО-КАКАО, дівчатка!

Юрчик перегнувся через перила й запитав, чи треба Марину підвезти, вона тут-таки кинула: «АВЖЕЖ!»

Тож і Ковтун, побачивши, що Каріна провернула ключ у вхідних дверях, пішла збиратися додому.

День був важким. За ці три дні, що «Оксамит» не працював, здавалось, люди й не пробували їсти, а потім усією зграєю затопталися в ресторан. Це в перше за довгий час, коли ніхто не бив байдиків. Офіціанти тільки й ходили туди-сюди, виносячи замовлення; на кухні все шкварчало, горіло, варилося. Навіть Вітя сидів майже до останнього, допомагаючи кухні не ловити запару, а потім на свою голову зі співчуття відпустив усіх додому, розраховуючи, що погодували всіх охочих.

За шинквасом було не легше. Кава, кава, БАГАТО кави, фреші, пиво, какао і, боже, на заміну аперолям почався сезон глінтвейну. А у перервах між замовленнями Ковтун приймала поставку. Су-шеф Хома кілька разів перечепився через пакунки соків і молока, які Ксеня елементарно не встигала дотягнути під стійку, аж поки не спустився Юрчик і зі звичною йому порядністю не допоміг.

Навіть не було часу й подумати про щось, окрім роботи. Та зараз, зупинившись у дворі неподалік від чорного входу в «Оксамит», Ковтун втупилася поглядом в асфальт. Темно, але не побачити розчавлену машиною тварину було важко.

Два дні своїх вимушених вихідних дівчина витратила на поїздку в притулок для тварин, де дізналася, що, взявши кота їй доведеться щомісяця звітувати про його благополуччя, а якщо притулок не отримує фото- й відеопідтверджень, то одразу зробить заяву до поліції за жорстоке поводження з твариною. І вона одразу відмовилася від цього плану. Далі Ковтун ходила дворами в надії зловити безпритульну кицьку, але й тут їй не щастило. Ці істоти ніби відчували недобрі наміри й тепер шипіли, тікали, а якщо потрапляли в руки, то поводилися не краще за Блуда, що луснув, коли розбилось яйце.

Якщо так подумати, то, може, й краще, аніж це була б жива кішка... Тоді можна було б усе зробити й сьогодні, чому б ні.

Поглянувши на двері «Оксамиту» й побачивши, що лампочка перестала блимати, а в «Ланос» всівся Юрчик, поряд Олежа, на задньому сидінні Віта, Марина й Каріна, Ксеня відійшла в тінь. Заховалася між припаркованими «Ленд Ровером» і «Маздою», поки оксамитовці не поїхали геть. Потім знову вийшла, поозиралася — нікого, і, присівши, голою рукою спробувала віддирати від асфальту мертву тварину, яку частенько підгодовували кухари. На руку стрибнуло кілька бліх, а хутро було з піском і пахло сечею. Тримаючи кота за хвіст у повітрі, Ксеня зашаруділа сумкою, шукаючи кульок.