Лесік Гаврик

18 вересня, 2012рік.

Зробивши крок назад, Ксеня випадково всілась у машину й так і залишилась сидіти, витріщаючись на тіло під ногами. У скроні пульсував біль, у горлі пересохло, і все навколо здавалось несправжнім, примарним. Упізнала вона Гаврика по широкій грубій щелепі, глибоко посадженим очам, відстовбурченим вухам і поголеній під нуль голові. Мало хто з представників закону більше нагадував бандита, ніж Лесік, попри охайну білу сорочку та штани зі стрілками.

Отакий, безпорадний, як зараз, він лякав не менше, ніж коли вривався в «Оксамит» своїм швидким кроком, не звертаючи уваги на персонал. У такі миті всі переставали дихати й уважно слідкували за його діями, щоб мати хоч малу уяву, чого очікувати: слідчий заглянув лише пообідати чи зараз буде ціле шоу зі спецефектами.

Гаврик, будучи сином власника кількох готелів, вчився разом із безнадійно безтолковими й пожадливими дітьми багатіїв. Розпещений, пихатий, зарозумілий. Проте для громадськості через десяток років став відомим з інших причин: у перший же тиждень на посаді слідчого він без жодних мук совісті відправив за ґрати свою однокласницю Олену Лебідь, яка почавила машиною людей у підземному переході. Потім, через кілька місяців, його рідний дядько став мером міста, завдяки чому він отримав куди більше свободи на своїй посаді, ніж до цього. З часом його зарозумілість від загального захвату досягла небес, і таке поєднання зробило Гаврика нестерпним. Для всіх.

Жодного разу він не привітався ані з хостес, ані з офіціантами, і навіть коли сам підходив замовити напій до шинквасу, то лише нетерпляче клацав по стільниці кредитною карткою, щось казав, розвертався й йшов. Тож ніхто й не рвався до його столика, не біг слідом за ним із меню, не запам’ятовував улюблені страви чи напої і тим більше не був увічливим. Йому могли пробачити той випадок, коли, заарештовуючи зіркового дилера, він влаштував бійку посеред ресторану й налякав інших відвідувачів, але те, що від нього ніколи не дочекаєшся чайових, в очах офіціантів робило Лесіка найгіршим зі злочинців.

Усе це не грало зараз жодної ролі, Ксеня сушила собі голову іншим: що ж змусило Гаврика на повній швидкості протаранити ресторан? Наскільки Ковтун пам’ятала, він не вживав алкоголю, тим більше уявити його під наркотиками було неможливо. Він же такий праведний! Можливо, перевтома? Щось сталося з машиною? Ковтун знала відповідь, хоч дуже завзято намагалась ігнорувати власне передчуття. Передчуття того, що сила, яка влаштувала цю аварію, досі була тут.

Вона й не помітила, як почала тремтіти, а шкіра вкрилася сиротами. Витираючи рукавом кров з обличчя, Ксеня прислухалася до того, як за її спиною хтось глибоко тягнув повітря легенями та шорхав по шкіряному сидінню, підбираючись усе ближче. Тьмяне світло тепер ледь пробивалося через пітьму, яка ніби всмоктала в себе усе навколо. А Ковтун завмерла, по-дурному сподіваючись, що її не помітять, не чіпатимуть. Вона востаннє кинула погляд на Гаврика, а потім стався ривок, який вибив дух з грудей. Її затягнуло в машину, грюкнувши дверцятами. Від удару головою на склі пішли тріщини, а потім її знов жбурнуло, тільки тепер вгору, де залишився кривавий слід від її обличчя. Хрясь — і в неї зламався ніс, знов перебило ребра й кілька пальців. Потім ніби попустило, Ковтун перепочивала на водійському та пасажирському сидіннях, як раптом на груди щось всілося й почало душити. Не більше за чотирирічну дитину, з довгими чорними пасмами, вимащеними в бруді; рученята хоч і тонесенькі, але такі сильні, що Ксеня й досі ніяк не могла з себе скинути його, лише марно намагалася розтиснути пальці. І як вона одразу не здогадалася? Блуд мав упізнаваний солодкувато-землянистий запах, яким просочилися шкіряні сидіння і сам Гаврик. Ковтун на це звернула увагу лише зараз, коли очі починали червоніти, а свідомість ось-ось мала її залишити.

Почвара скалила свої нерівні зуби до Ксені, підстрибувала на грудях і хрипіла. А Ксеня не могла відірвати погляду від єдиного великого ока на обличчі Блуда; воно не мало повіки, було з жовтуватим нальотом і чорною зіницею. Слиз збирався знизу, а потім цівкою стікав по крилам носа. Попри огиду, Ковтун простягнула руки вгору й, обхопивши скроню істоти, щосили натиснула на єдину вразливу частину. Око вибухнуло, біла рідина окропила все навколо, а Блуд заквокав від болю. Його переможні смикання зупинилися, і менше ніж за секунду він зовсім оскаженів. Сліпий він взявся рвати кігтями шию та обличчя Ксені. Бив навмання, але все одно влучав куди треба. Тепер верещала й Ковтун. Вона скинула руки вгору, щоб захиститися, штурхнула з себе почвару, а потім її саму відкинуло вперед, через що остаточно розбилося скло на дверцятах. Ще один такий кидок — і Ксеня вилетіла з машини на асфальт. Так рятувалася почвара.

Тепер, лежачи поряд із Гавриком і випльовуючи скло з рота, Ксеня скулилася від болю, а десь за кілька кварталів чулося завивання мигалки — приватна охорона. Ще не зовсім розуміючи, що буде далі, Ковтун перевернулася на живіт, так-сяк встала на коліна й, закинувши сумку на плече, смикнула Лесіка за брову. Він застогнав, розплющив очі, але Ксені вже не було.