Вкрадена сорочка

17 вересня, 2012рік.

Поки Роберт пішов на кілька хвилин у свій кабінет, Саша — вся в прикрасах, довгій кораловій сукні й на високих підборах — застрибнула пузом на шинквас. Лежачи пластом, вона трусила своїм довгим волоссям над робочою поверхнею і виглядала Ксеню. Остання перебирала апельсини і, завбачивши Хитрих, гепнулась головою об стіл. Склянки, що стояли в раковині, задрижали, увімкнувся міксер, а потім біля Ковтун впав ніж.

— Привіт!

Саша проковтнула всі вияви веселощів, щоб показати каяття, а потім перестала мантеляти ногами й сповзла з шинквасу. Але Ксеня все одно залишилась незадоволеною.

Перше, що зробила шинкарка, коли вилізла з-під стола, це клацнула по міксеру, а потім, стискаючи ножа, всміхнулась:

— Чим завдячую цьому переляку?

— Яка ти непривітна сьогодні… — Саша випнула нижню губу, а за секунду вже все вилетіло з її голови, бо з другого поверху спустився Олежик. Він взявся скидати на тацю прибори, серветки, соусниці так, ніби ті особисто завинили перед ним, а потім труснув головою і розвів руками для більшого ефекту:

— «Мені в салат забули покласти яйце!», тупиця… Яке, біса, яйце в «Цезарі»?!? Де Марина? Вона мусить вислухати за яйце особисто!

Нічого більше не пояснюючи, хлопець зник на кухні, а за кілька секунд вискочив слідом за Мариною, яка на ходу ковтала макарони.

Саша провела їх поглядом, а потім, неземна від щастя, стрельнула очима до Ксені, чим дуже почала дратувати. Бути щасливими в Оксамиті не можна.

— Зробиш той чай, зі смородини й базиліку?

Отримавши скупий кивок, Хитрих чмокнула повітря і нарешті пішла.

Питати про особисте — чи помирилися вони з Робертом — Ксеня не наважилась, та й по сяючому обличчю Саші можна було здогадатися про відповідь. Інша справа — Роберт. Коли він повернувся в залу й всівся напроти нареченої, то виглядав кепсько як ніколи. Шкіра посіріла, під очима запали чорні кола. Тепер він навіть не намагався всміхатись, більше слухав, аніж говорив. При цьому не забував торкатись долоньки Саші, іноді виказувати турботу, але в очах була одна байдужість. Невже цього не помічає ніхто, окрім Ксені? Навіть для Саші все здається нормальним?

Попри все це Ковтун не хвилювалась, як раніше, не круглила очі й не розводила паніку у власних думках. За свої вихідні їй вдалось обзавестись новим айфоном у кредит, туристичною лопатою, трьома пачками свічок, солі, маку; навіть у бабки під домом скупилась полином. Тепер залишилось не так багато: з кішкою буде найскладніше…

Ні з ким не порадившись, Каріна мовчки пройшлась залою і навколо Ковальчука і Хитрих поставила резерви. Жоден офіціант не підняв ґвалту. Всі все розуміли. Хоч таке втручання мало мінімальний вплив, але їхні сподівання, що цю ідилію ніхто не порушить, виявилися марними.

Через годину в залу зайшла щаслива Віолета — а це гірше, ніж коли вона не в настрої. Жінка під зчудовані погляди підійшла до брата й всадилась між молодими, навіть не запитавши дозволу. Саша роззявила рота, та нічого не сказала: настільки її вразила ця безтактність. Віолета не замовкала, все базікала й базікала про весілля на наступному тижні, що все готово, що вони такі молодці, що помирились, і все в такому дусі. Роберт слухав її так само неуважно, як до цього слухав Сашу. Певно, він навіть не розумів, про що йде мова, і тому автоматично кивав, де це було потрібно.

Першою від такого нахабства отямилась Дзиґа. Вона ще до того, як встиг підскочити Юра, гучно ляснула своїм рушником по столу, а потім, спустившись з другого поверху, пролетіла без зупинок (хоч гості мали надію попрохати рахунок) і звернулась до Віолети:

— Віолето, ми вам накрили на другому поверсі!

Ще не отримавши відповіді, Марина вхопила сумочку й телефон Ковальчук та пішла, не озиваючись на обурені вигуки жінки.

Уперше за вечір Роберт трохи пожвавішав. Хоч він мовчки спостерігав за діями своєї офіціантки й кілька хвилин дивився їй вслід, та потім чітко попрохав сестру залишити їх із Сашею наодинці.

Віолета від подиву й сорому почервоніла, але послухалась. Спочатку піднялась на другий поверх, посиділа менше ніж хвилину і завелася…

Усе їй тепер було не так. Волосся у Каріни вкладене неохайно, взуття брудне. Юра не з того боку поставив клієнту пиво, а сорочка його не свіжа. Олежик невихований, і давно пора його звільнити. А Віта! Віта зовсім себе запустила! Оці груди третього розміру, що вигодували двох дітей, які привертають увагу бідолашних солідних чоловіків щоразу, як ті навмисно сідають до неї! Фу, яка вульгарщина!

Скоро діло дійшло й до Ксені. Очікувалось, що буде задіяно постійне нагадування про її худорлявість і сутулість, але Віолета причепилась до волосся, точніше до сивини.

— Ти щось збираєшся робити з цим? — Ковальчук махала перед обличчям Ковтун рукою, очі вилупила і всім своїм виглядом показувала, як її розпирає.

— Ні.

Швидка відповідь, але на цьому, звісно ж, розмова не скінчилась. Далі вже й тілобудова не така у Ксені, і її сутулість… На щастя, підійшла Марина забрати замовлення. Її Ковальчук ненавиділа найбільше.

Поставивши два борщі на шинквас, Дзиґа важко зітхнула, а потім уважно взялась слухати, навіть підперла голову рукою. Не подобалися Віолеті Маринина завжди смуглява шкіра, темні кучері, чорні очі й найбільше — довгий ніс із горбинкою. А яка ж Марина нахабна в обслуговуванні гостей, навіть Картуз собі менше дозволяє! І це б усе продовжувалось, якби не підійшов Роберт.

Терплячість, з якою він ставився до всіх, скінчилась саме сьогодні і саме на його сестрі. В цю мить шию в плечі втиснула не тільки Ковтун і Марина, а ще й інші, які знаходились за три кілометри від Ковальчуків. Не те щоб Роберт кричав чи вкривав Віолету лайкою, але він вміло нагадував про поведінку сестри, про її безтактність, пиху й інші вади. Зазвичай це робилось за межами ресторану, не на очах персоналу, але, певно, те, що відбувалось із Робертом всередині, давало про себе знати саме так.