Оксамит

13 вересня, 2012рік

- Ви вивіску бачите? Тут білим по чорному написано: « ПРАЦЮЄМО З ВОСЬМОЇ НУЛЬ-НУЛЬ!» - Олежик протирав від пилюки двері, а повз нього спробував пройти чоловік у костюмі від Armani зі своїми двома охоронцями. Він смішно закліпав беньками, коли офіціант з обуренням взявся тицяти пальцем в літери, ніби дійсно не розумів, що йому намагались сказати. Картуз, в свою чергу взявся його перекривляти, поки не помітив за спиною гостя Ковтун. – О, нарешті!

Хлопець притримав їй двері, а потім, ще раз кинувши невдоволеного погляду і сам зайшов всередину та провернув ключа.

- Чого так довго? І слухавку не береш? 

- У мене вчора наплічника порізали і вкрали все. Телефон, ключі, гроші. – Ксеня взялась сипати брехню. Не розказувати ж про вчорашні пригоди, про те, як вдома тепер на ламінати видно сліди її п’яток і як сусіди викликали рятувальників, бо подумали що сталася пожежа. Благо власник квартири працює на Донеччині на вантажному човні, він як мінімум ще місяця чотири не знатиме нічого.

- Який жах… Розтелепа. – Олежик виявив достатньо зацікавленості до неї, і потім кивнув на двометрову стрічку з замовленнями на штат. – Мені першому!

Він сперся руками на стійку вичікуючи свою каву. Від нудьги взяв пульта та ввімкнув телевізора, поклацав трохи і зупнився на новинах.

- Ти бачила, хтось церкву підпалив… – Не чекаючи відповіді поцікавився хлопець, а потім з кухні вийшов Юра.

На ходу зав’язуючи фартуха хлопець плечем штовхнув Олежу і так само сперся на стійку. Певно, він мав саму химерну зовнішність: попелясто-біле з кучерями волосся; вії і брови теж білі; широке обличчя, ніс бараболькою і в ластовині. Так ще й почервонілі щоки і збите тіло, ніби Гапчинська саме з нього і писала свої картини. При цьому голос різкий і гучний як у паровоза, чим завжди викликав дисонанс із зовнішністю янгола.

- Ксю, мені довгий. – Ксеня кивнула не відриваючись від процесу. Вона звичним рухом розрізала пакет і перевернула його в кавомолку. Лівою рукою спускала пар, а правою тримала рожки. Шинквас почали заповнювати запашні горнятка. Підходили інші оксамитовці, заглядали і забирали саме свою каву.

- Я, звісно, не шанувальник церкви, але тільки відбита на голову людина може зробити таке. – Продовжив говорити Картуз, поки ефектна репортерка стоячи на попелищі махала мікрофоном перед обличчям слідчого, Лесіка Гаврика що був постійником Оксамиту. Він, схилившись нижче дивився з-під лоба, у своїй звичній манері дав розворота на всі питання, а потім і сам всівся у новенький ленд ровер.

Ще з ранку, кваплячись на роботу, дівчина пішла іншим шляхом, хоч і було цікаво глянути на наслідки власних дій. Зараз вона бачила їх по телевізору: залишилися лише бетонний фундамент і золотавий хрест.

- Може то випадково сталось, а не підпал. – втрутився Юрчик і розтягнувся в усмішці, коли Ковтун поставила перед ним довгий Еспресо.

- Там все згоріло вщент. Таке можливо лише, якщо підлогу і стіни помили перед цим бензином. – Олежик на секунду замовк утупивши голову до екрану, насупив брови,  а потім театрально зітхнув. – Не здивуюсь, якщо це зробили оті, - Він роздмухав ніздрі, викривив губи до низу і напружив плечі. – сектанти качка.

З кухні вийшла Марина, Віта і Каріна. Перша відправила Ксеню перевдягатись, за десять хвилин відкривався ресторан. Слова Картуза трохи заспокоїли дівчину, адже й справді підозри падуть в першу чергу на тих, з ким зчепилась православна церква. Качок, чи як він сам себе називає Превелебний Матвій тримав власний храм за містом. Вірили вони теж в сина божого, але правила були куди жорсткіші. Послушники і в дощ, і в сніг стояли біля метро з буклетами намагаючись когось навернути. Видно їх було за кілометр, всі в білому, у чоловіків поголені голови, у жінок білі хустинки з червоними хрестами на лобі; поводяться набагато пихатіше за любого офіціанта з Оксамиту, а якщо й говорять, то тільки про служіння «тому самому». Ходили плітки, що людей в цій секті змушують працювати на полях і підтирати дупу цьому Матвію, та підтверджень ніхто не знаходив. Єдине, що точно можна було сказати, це те, що жодна з звичайних церков не хотіла мати з ними нічого спільного, а нещодавно діючий патріарх закликав людей повернутись до справжньої віри – це й послужило початком потужної пропаганди зі сторони сектантів. Превелебний викупив телеканал, де раз на день розказував різні нісенітниці, запрошував до ефіру відомих людей, які підтримували його, а в інший час хтось з послушників читав «слово боже».

Отже навряд хтось буде шукати злочинця не в секті, тим більше все згоріло і жодних слідів, які могла б залишити Ковтун.

Стоячи перед дзеркалом, щоб зачесати волосся та нафарбувати губи, Ксеня вдивлялась у власне обличчя. Сіруватий колір шкіри змінився на її звичну  блідість, дихати було легко і в голові прояснився туман. Їй подумалось, що все ж таки користь від походу до церкви була, а потім з рук випала помада. В  сірих, майже прозорих очах Ковтун спалахнули дві жовті цятки. Це було схоже на відображення вогнищ, в які кинули кориці.  Шкірою пройшли сироти, а в голові задзвеніло. Перелякавшись побачити Рогатого дівчина різко розвернулась, чим до смерті перелякала Вітю. Він схопився за серце, а потім виголосивши кілька прокльонів вигнав Ксеню з роздягальні.

Роберт з’явився ближче до обіду. Вже з вкладеним волоссям, в відпрасованій сорочці та брюках. Тепер пахло від нього не укрзалізницею, а туалетною водою. Він одразу підмітив наскільки краще виглядала шинкарка, а от Ксеня таких змін в ньому не знайшла. Скрізь білу сорочку проглядались цівки зврочення і сьогодні, здавалось, вони стали ще темнішими ніж вчора. В очі кидалось не тільки це, а ще й хронічна втома, вимушені усмішки і нові зморшки під очима, які до поїздки в село не помічались. Звісно, Роберту було вже тридцять два роки, але таку змученість не можна було скинути на вік.