Сім’я

Серпень, 1997рік.

Сонну Ксеню розтовкли батьки, коли їхній ланос зупинився на пагорбі біля синіх воріт. Мати підганяла доньку, трусила так що голова мантеляла в різні боки, а очі не могли зійтись. Однією рукою тримаючи Ксеню, а іншою витягуючи цупку картату сумку, жінка запихалась та розбудила ще одну свою доньку. Вулицею розкотився нещасний плач дворічної дитини і Ада, впустивши сумку кинулась заспокоювати, та було пізно. З двору загавкав пес, а за ним почулись кроки і «Стулися!»

Зарепіла брама, вийшла довгаста і тонка як в’юн жінка. Стиснуті губи зігнути до низу, великі сірі очі з-під темних густих брів дивились холодно, злісно, а біла з візерунком хустка закривала каштаново-сиве волосся.

Ксеня розглядала бабусю весь час поки мати намагалась вгамувати сестру, і навіть не здогадувалась про те, що її чекало.

- Ото галасу наробили! – Це перше що сказала жінка, а потім поглянула на дві сумки та свого сина. – і шо, по-твоєму Я їх тягнути повинна?

Чоловік, із густими вусами під носом і пивним черевом щось буркнув, а потім пішов відносити речі залишивши жінок сам на сам. Стара і кроку не зробила до невістки, лише якось презирливо оглянула другу онуку, що кілька хвилин як заспокоїлась та взялась гратись із плюшевим зайцем.

- Як домовлялись. – плюнула Ада і підштовхнула старшу доньку в перед. – йди до бабусі, Ксеню.

І Ксеня пішла, встала поряд, взяти за руку не наважилась. Тепер вона дивилась на матір, що в яскравій сукні та з напомаденими губами колисала сестру. Глянувши спочатку на Ксеню, а потім на Параску Ада аж здригнулась. Настільки були схожі їхні погляди та прямі не гарні носи.

З’явився батько. Він засапаний на мить зупинився біля Ксені і з винуватим поглядом погладив доньку, а потім поцілувавши в потилицю всівся  за кермо.

 - Ми будемо приїжджати! – на останок пообіцяла Ада і хлопнула дверима.

Машина чкурнула вперед. Піднялось куряво, собака знов забрехала, йому наслідували інші собаки і під такий супровід авто зникло.

 - Вони не приїдуть. – байдуже сказала бабка Параска і так воно й сталось. Ксеня більше ніколи не бачила батьків.