Злива

12 вересня, 2012рік.

Віолета зайшла в Оксамит десь по дев’ятій. Попри зливу що три дні топила Київ безперестанку її одяг був сухим, лише чобітки мали де не де краплі бруду. Вона пройшла холом цокаючи підборами, кратко кивнула хостесу Каріні поверх окулярів, а її супутниця навіть цього не зробила. Оминувши сцену, Ковальчук на мить оглянула кожного з персоналу оцінюючі зовнішній вигляд, і довше за всіх затрималась на Ксені, увагу привернуло сиве волосся що тепер займало чверть голови шинкарки. Ковтун від цього погляду напружилась очікуючи в’їдливих коментарів у свій бік, але Віолета перемкнула свою увагу на жінку з якою прийшла. Всівшись під вікном в м’які червоні крісла, Ковальчук вичікуючи до поки її помітять встромила свій зелений погляд в Олежика, офіціанта що проходив повз їхній столик із брудним посудом. Хлопець так само непривітно вирячився випрямивши шию, закотив очі і повернувши голову до шинквасу заревів.

- Марина! Прийми замовлення! – а потім пішов собі на кухню. Олежа мав рідке біляве волося, яскраво сині очі, кульчика у правому вусі та ходу точнісінько як у Марини, коли стегна рухались окремо від тіла.

Відклавши виделки та бавовняну серветку, Дзиґа зістрибнула з високого стільця і з грацією кішки підійшла до гостей. Вислухала замовлення і рушила до каси щоб пробити два цезаря і аперолі. В той самий час двері з кухні розпахнулись, з них вийшов чоловік  в чорному кітелі із золотавими літерами свого імені на правій груді. Відносно офіціантів він здавався низьким, хоч мав повні сто вісімдесят сантиметрів зросту, проте в ширині плечей не було йому рівних. Це був шеф-кухар Оксамиту Вітя. Притримуючи двері щоб його почули стажери він склав п’ять пальців разом і затрусив рукою.

- Ну хто, сука, з гречки воду зливає?! – Потім відпустив дверку та розвернувся до гостей, що отетеревіло вирячились від несподіванки, але все ж у знак привітання замахали шефу.

Вдоволений собою, Вітя погладив черево, оглянув що відбувалось у залі, і помітивши Віолету з посмішкою кивнув їй. Певно, він був другою людиною у цьому ресторані, яка подобалась Ковальчучці.

Знов розпахнулись двері, вийшов Олежа що досі жував штатську котлету. Він глянув на Вітю і з обуренням в погляді за четвертий день однакового обіду, заявив.

- Якщо завтра знов буде гречка, то я тобі кажу, ніхто з нас не проб’є вам каву!

Не дочекавшись що на це скаже шеф, Картуз пройшов на другий поверх.

Вітя хмикнув на таку заяву, та всівся на стілець в кінці шинквасу, почухав поголену щелепу і взявся клацати канали. До нього підсіла Марина що за цей час вспіла принести аперолі жінкам і знов взялась натирати виделки з ножами. Лузь зупинився на хвильку щоб подивитись кліп « Не цілуй». Весь занурений у те, що відбувалось на екрані і не розвертаючись обличчям поцікавився:

- Як вам Грація? – Обидві дівчини дурно заляскали віями не розуміючи про що говорить чоловік, але той кивнув кудись назад своєю густою чуприною і взявся пояснювати. – Її духовна наставниця.

Ковтун що мала більше можливостей оглянути супутницю Віолети крадькома перевела погляд. Жінка десь сорока років, може більше. Її темні, чорні очі були густо підведені олівцем, нарощені вії, сливова помада, чорне волосся і чорні тонкі вигнуті брові. На її зап’ястках красувались габаритні браслети, на шиї поблискував дорогоцінний камінь. Попри свою епатажність Грація не відштовхувала, скоріше викликала захоплення і страх.

- Родовита шахрайка. – Не оглядаючись зробила висновок Дзиґа і зникла на кухні щоб винести два салати.

Поки Марина ходила, Вітя продовжив клацати. Десь він зупинився послухати новини спорту, десь подивитись документалку про триста видів отрути, але точно відклав пульта коли перемкнув на повтор « Мастер Шеф» ,куди частенько ходив в якості гостя-судді. Ковтун  і далі витріщалась на Грацію, яка не проявляла жодної зацікавленості до її персони, лише на мить звернула погляд щоб показати вказівний та середній палець – замовити ще два апероля. З такої реакції Ксеня думками погодилась із Мариною, бо якби ця духовна наставниця і мала здібності то точно б звернула на неї увагу.

Два келиха з льодом Ковтун залила настоянкою, а потім ігристим, і коли вискочив чек то навіть не глянула на нього.

- А звідки ти її знаєш? – Звернулась до Лузя дівчина і він потерши гостре підборіддя відвернувся від телевізора.

- Влітку бачив. Віолета на своєму дні народженні хвалилась що Грація похрестила її Малібу.

Марина підійшла вчасно і почула сказане повністю, тому так само як і Ковтун втягнула свою довгу шию в плечі намагаючись осягнути почуте.

- Віолета хрестила свого шпіца? – Уточнила Дзиґа і запнувши каштанове кучеряве пасмо під резинку знов всілась поряд із шефом, зовсім не звертаючи уваги на гостей які розрахувавшись покидали заклад.

Дівчата переглянулись і коли Вітя загоготів чіпким сміхом теж розреготались.

Ніхто з них та інших офіціантів особо не звернув уваги на те, що головні двері дзвинькнули і в залу зайшов Роберт. Першою його помітила Ксеня і тут же серйозно витягнула пику та взялась робити вигляд що дуже зайнята, далі спохватився Вітя, а Марина як сиділа перекинувши ногу на ногу так і залишилась, лише кинула погляд через плече. Він підійшов до них після того, як привітався із сестрою. Явно не виспаний, з щетиною, в пом’ятій сорочці і скуйовдженим волоссям Роберт все одно залишався привабливим.

- Добрий вечір, а ми Вас чекали лише завтра. – Як є сказала Марина і це прозвучало з певним доріканням: що власник Оксамиту з’явився без запрошення, але він вже звик до прямолінійності Дзиги і навіть всміхнувся.
 

- Я бачу. – Ковальчук кивнув на телевізор, де Ярославський підкручуючи вуса нахвалював десерт одного з учасників.
 

- То що, Вам кави чи Вдову Кліко? – Збираючись взятись за ложки і дивлячись лише перед собою запитала Марина своїм рівним голосом. Роберт, зрозумівши її натяк на його погано приховану радість повернутись на роботу зітхнув, а потім повернув голову до Ксені що вирячилась на нього своїми великими совиними очима. В мить веселощі зійшли на ніц, широкі густі брови насупились, а риси обличчя сповзли в низ, тепер Роберт з тривогою розглядав зміни у зовнішності шинкарки. Не тільки сивина привернула його увагу, а ще й бліда шкіра, грубі тіні під очима, та те як її трусило ніби в лихоманці.