До перших півнів

Прокинулась Ксеня серед ночі різко і з глибоким зойком, коли густі хмари розійшлися в небі, а місяць посів своє місце прямо над побіленою хатою Ковтунів. Сказати від чого саме вона прокинулась було складно, але серце так гепало об ребра що у вухах стояв гул. Вся липка від поту і перелякана, Ксеня відкинула важку ковдру з себе, а потім спробувала згадати що їй наснилось, проте, як це буває, нічого не змогла витягнути з пам’яті.

Тоді трохи посидівши, поки серце не відступило, а очі взяли фокус, Ковтун сунула ноги в капці і вийшла на двір з ліхтариком що знайшла поряд з вхідними дверями. Туалет був аж за хлівом, і поки вона йшла туди то трусилась я осиновий лист від холоду. Її ноги підвертались коли наступали на дріб’язок що був розкиданий по подвір’ю, і тому знехтувавши пристойністю, Ксеня справила потребу між хатою і хлівом, а потім чкурнула назад.

Її переляк від вуличної темені став трохи меншим, коли вона опинилась в теплі з яскравим освітленням майже в кожній кімнаті окрім коридору, де вона влаштувалась на дивані. Скинувши капці Ксеня вже думала лягати знов, як шкірою пройшлись сироти: Ледь помітно, так що й не звернеш уваги, скрізь дверцята в кімнату пройманула тінь.

Натягнута немов струна із виряченими очима Ковтун приросла до ліжка. Не кліпаючи, тепер вловлюючи кожну зміну, вона слухала і спостерігала як в сусідній кімнаті хтось човгав ногами і нерозбірливо мугикав. З цими звуками промені світла, що тонкою цівкою падали на килим в коридорі, то зникали, то знов з’являлись в підтвердження того що Ксеня не сама.

Повільно, ніби злодійка в чужій хаті, Ковтун знов піднялась на ноги і кинулась до вхідних дверей, де швидко всунула босі ноги в свої кросівки. Далі, перелякана Ксеня, пішла по-під вікнами навприсідки намагаючись заглянути між фіранками і ледь стрималась щоб не зойкнути коли побачила бабку Параску.

Жінка кружляла кімнатою виставивши руки у перед. Волосся її розплетене снувало в різні боки, а з відкритих повік стирчали нитки, якими користувались в ритуальному бюро. Попри це, погляд її був скляним і покійниця нічого не бачила перед собою, але коли вона різко розвернулась то ніби помітила онуку: на мить зупинилась, звернула голову в бік, а потім мугикнула. Ксеня відсахнулась і перечепившись через сапку гепнулась на землю. Звук цей почула Параска і кинулась до вікна збивши на шляху одну з ваз, але тут же відступила. Стара взялась обходити колом кімнату вишукуючи вихід та кожного разу об щось вдарялась.

Швидко і глибоко дихаючи Ковтун спробувала підвестись щоб кинутись навтьоки, але ноги не слухались, трусились і тільки надлюдськими зусиллями все ж втримали свою господарку. Її план полягав в тому, щоб перебігти дорогу та лупити в двері Гливчуків і байдуже що вони про неї подумають, в яку дурку зателефонують, але вже за три кроки в бік брами дівчина зупинилась і витріщалась во всі очі на чоловіка в діловому костюмі із великими, закрученими назад цапськими рогами. Обличчя складно було розгледіти під холодним світлом місяця, але Ксеня точно бачила, як блиснули його жовті очі і як здригнулись ніздрі на широкому і пласкому носі, коли той глибоко вдихнув.

Він зробив крок, а Ксеня відступила. Повз неї промчало щось схоже на цуценя і торкнулось хутром її ноги. Потім чудовисько зробило коло біля свого господаря, та підвелось на зігнуті ноги. Ніби і дитина, а ніби звір: метра півтора із копитами та собачим хутром від низу до пупа, обличчя стягнуте до п’ятака кривило злобою, а шия ходила вперед-назад коли той говорив.

- Це вона! – Зашепотів дідько і тицьнув закоротким пальцем в бік Ксені.

Рогатий підняв грубе підборіддя вище від чого очі його знов блиснули під місячним сяйвом. Тим часом дідько знов встав рачки і вигнув голову в бік. Його ніс важко задихав і чхнув декілька разів поспіль вперемішку зі свинячим вереском.

Обидві почвари рушили вперед і Ксеня почала відступати, як раптом про себе нагадала небіжчиця: вона вила скрізь зімкнуті губи і намагалась підійти до якогось з вікон. Це на хвилину зупинило чоловіка. Він розвернувся до шибок, з безтурботним виразом обличчя що в мить подіяло на покійницю. Обидва скам’яніли і лише їхні погляди видавали те що, між ними була розмова, яку не могла чути Ковтун.

Першим поривом, першою слушною думкою було забігти в будинок та зачинитись, але коли дівчина злетіла по сходам і хотіла зробити крок за поріг, то не змогла. Її нога ніби обважніла від однієї цієї думки, і тому Ксеня просто стояла та дивилась в середину хати. За спиною почулось гигикання дідька, він явно знав в чому справа і це бавило його настільки що скоро він не міг перестати пронизливо верещати.

Ковтун намагалась все ж змусити себе зайти в дім, але визнала що це не можливо і кинулась бігти поза хатою до городу. Її ноги знов ковзали по розчавленим яблукам, багнюці і перечіплялись через різний мотлох дряпаючи шкіру на кісточках та зупинив її не біль.

Город затягнуло туманом. Він був важким і занадто блискучим у місячному світлі, а поміж цими хмарами гуляли інші. Коли ж на самій межі Ксеня різко заціпеніла високі; низькі; худі і товсті тіні теж завмерли вижидаючи чи зробить вона крок до них.

Жах паралізував м’язи, думки. Ковтун не могла рушити з місця: позаду неї були дві почвари, а попереду невідомо що. Її серце стиснулось, а легені відмовили дихати, до горла підступала нудота, яка заважала видати аби-який звук. Вона вдивлялась в туман в надії розгледіти тих хто там був, як раптом на її плече лягла широка долонь.

Безсила, дівчина розвернулась до рогатого і тепер ясно бачила що обличчя, шия і руки його були в родимках, а губи настільки тонкі і не виразні що мало походили на людські. Жовті очі навіювали злобу, і від одного погляду на чоловіка нутрощі скручувались у вузол від огиди. Він довго мовчав розглядаючи онуку Параски. Ксені здалось, що рот ледь помітно скривився від розчарування, а потім ніби в підтвердження думок він штовхнув її поміж грудей.

Перш ніж зрозуміти що сталось, Ксеня відчула як спиною вдарилась об землю і ніби прокинулась. Вона повернула голову в бік городу і силуети один за одним почали зникати разом з туманом. Гучна, не природня тиша, що ці хвилини панувала у Ковтунів спала, тепер гулом розносився вітер, та рідкі оклики птахів. Скільки Ксеня пролежала на холодній вогкій землі вона не знала, але коли підвелась із-за небокрая вислизало рожеве світло, а з сусідських подвір’їв лунали перші півні.