Від Ярини

 Від Ярини 
I. Очікування та Напруга
Ніч була холодною і бурхливою. Хвилі розбивалися об каміння біля старого, покинутого маяка, який став свідком нашої фінальної сцени. Опівночі. Ідеальний час для зведення рахунків. Я стояла, притулившись до холодної цегляної стіни маяка, тримаючи в руках фальшивий пакунок з кресленнями.
«Страх минув. Залишилась тільки лють. Лють за розбите вікно, за вкрадене майно, за брехню Ельдара, яка привела мене сюди. Тепер я контролюю гру. Він думає, що я жертва. Я покажу йому, хто тут справжній мисливець».
Ельдар стояв за мною, прихований у тіні та шумі моря. Він був моїм щитом і моєю зброєю. Ми продумали кожен крок: я відволікаю, він втручається. Я мала змусити Ореста першим показати його вкрадений документ.
II. Прибуття Злодія
Орест приїхав не сам. З ним був охоронець, здоровий, кремезний чоловік, який, схоже, знав свою справу. Мій план ускладнився, але не зламався.
— Ярино! — Орест виліз із машини, його обличчя було викривлене самовдоволеною посмішкою та жадібністю. Він був упевнений у своїй перемозі. — Я знав, що ти будеш розумною. Де папери?
— Привіт, Оресте. — Я зробила крок вперед, дивлячись йому в очі. Холодний вітер тріпав моє волосся. — Я знаю, що ти вкрав. І я знаю, що ти хочеш насправді — креслення. Вони тут. — Я підняла пакунок. — Але спершу — моє. Юридичний документ.
Орест засміявся, різко, неприємно.
— Ти недооцінюєш мене. — Він поманив охоронця. — Дай їй його. Але спершу...
Охоронець дістав пакунок, але Орест перехопив його:
— Спершу я переконаюся, що вони тут.
Він кинувся до мене. Я знала, що це мій шанс.
III. Зіткнення
— Стій! — Я відступила. — Ти отримаєш креслення, тільки коли я триматиму свій документ!
Орест, охоплений жадібністю, кинув свій пакунок (мій документ) на мокрий пісок, намагаючись вирвати з моїх рук пакунок.
— Досить грати, дурепо! Вони МОЇ!
У цей момент я зробила те, чого він не очікував. Я кинула пакунок із фальшивими кресленнями у воду.
— Вони НІЧИЇ! — закричала я.
Орест застиг. Його очі наповнилися чистим жахом і божевільною люттю. Він забув про охоронця, забув про мене. Його погляд був прикутий до води.
— НІ! — Його крик пролунав, як дикий звір.
І саме тоді з тіні вийшов Ельдар.
Частина II: Від Ельдара — Бій та Відплата

Я спостерігав за нею, моє серце билося, як молот. Коли вона кинула фальшиві креслення у воду, я відчув справжній страх Ореста. Я не помилився: жадібність була його справжнім вбивцею.
«Я обіцяв захистити її. Я обіцяв більше не брехати. Це — фінал. За її сльози. За мого батька. За її синці».
Коли Орест кинувся до води, я вийшов, ступаючи прямо на пакунок, який він кинув – її юридичний документ. Я підняв його.
— Ти шукаєш це, Оресте? — мій голос був низьким і загрозливим.
Орест обернувся. Його обличчя стало мертвим. Його впевненість зникла, замінена панікою.
— Ти! — Він вказав на мене. — Я знав! Я знав, що ти граєш зі мною!
Охоронець, нарешті, зреагував і кинувся на мене.
Я був готовий. Роки тренувань проти злоби та грубої сили. Охоронець був великим, але повільним. Я відхилився від його удару, а потім вдарив його ліктем у сонячне сплетіння. Він відсахнувся, задихаючись. Я скористався моментом, щоб знерухомити його, вибивши з рук пістолет, який він, виявляється, приховував.
Тим часом: Орест, бачачи свою перевагу втраченою, оскаженів. Він кинувся на Ярину.
— Я тебе вб'ю! Ти мені заплатиш!
Я встиг перехопити його. Моя лють була чистішою і швидшою. Я схопив його за горло.
— Ти думав, що я пішов? Я ніколи її не залишав. — Я притиснув його до холодного маяка. — Ти ніколи не отримаєш цей спадок. Твій батько був шахраєм, і ти такий самий!
Орест був недостойним противником. Він був лише жадібним лиходієм, а не бійцем. Він був зламаний моїм виглядом та поразкою. Він відчайдушно намагався дотягнутися до Ярини, але я тримав його міцно.
Ярина, тим часом, підняла свій документ із піску. Вона була в безпеці.
Я відштовхнув Ореста, кинувши його на коліна.
— Забирайся. — Я вказав на охоронця, який досі оговтувався. — Я більше не хочу тебе бачити. Завтра вранці ми подаємо позов проти тебе за напад і крадіжку майна.
Орест дивився на нас обох: на Ярину, яка тримала перемогу в руках, і на мене, який був її захисником. Його помста була провалена. Він забрав свого охоронця, не сказавши більше жодного слова, і зник у темряві.
Ми залишилися самі: Ярина, Ельдар та шум моря.
Я підійшов до неї і обережно взяв її обличчя в долоні.
— Ти ціла?
— Я ціла. — Її очі були твердими, але в них вже мерехтів вогонь.
Вона тримала документ, але її погляд був прикутий до мене.
— Ти виконав свою обіцянку, Ельдаре. — Вона засміялася крізь сльози. — Ти більше не брехун. Ти мій партнер.
Я притягнув її до себе і міцно обійняв. Це було обійми партнерів, які пережили спільну битву і відновили довіру. Наш союз був скріплений кров'ю, люттю і правдою.
— Наш спадок чекає на нас. — прошепотів я їй на вухо. — Ми почнемо будівництво разом.