Від Ельдара

Поцілунок Ярини був катастрофою для Ельдарового контролю. Його розум кричав: «Вона бреше, це маніпуляція, щоб відвернути тебе від мети!» Але його тіло реагувало по-іншому. Її губи, м’які і водночас рішучі, відібрали у нього здатність дихати.
Коли вона відсторонилася, в її очах читалося: "Я знаю твою таємницю, але я тебе хочу". А в його очах горіла суміш недовіри, збудження та гніву.
— Ти… ти цілуєш мене, щоб змусити забути про твої знахідки? — прохрипів Ельдар, його голос був хрипкий. Його руки, замазані землею та машинним мастилом, інстинктивно схопили її за лікті, не відпускаючи, але й не стискаючи.
— Я цілую тебе, щоб ти повірив мені, — відповіла Ярина, її погляд був твердий. — Я не брешу. Половина фотографії. Зашифрований лист, де йдеться про спільний договір і зраду. І ключі. Все це не в’яжеться з твоєю історією про помсту, Ельдаре.
Його страх був подвійним: страх, що його план рухнув, і страх, що його помста була абсурдною помилкою. Якщо вона каже правду, то він мстився невинній людині, руйнуючи її життя, за помилку, якої не було.
Ця думка була нестерпною.
Ельдар мусив купити час. Час, щоб перевірити її слова про печу та альбом. І єдиний спосіб відволікти цю рішучу, палку жінку — це занурити її у чисту емоцію.
— Гаразд, — Ельдар зітхнув, відпускаючи її, але його погляд не відірвався від її обличчя. — Я втомився від бруду, ігор і підозр. Я втомився від твого костура і мого гніву.
Він провів рукою по волоссю, що відразу покрило його чоло пилом.
— Сьогодні ввечері ми припиняємо війну і пошуки. Я не вірю твоїм словам про «спільний договір». Але я повірю твоїм очам. На одну ніч.
Його тон був майстерним. Він змішував визнання з сумнівом, змушуючи її прагнути довести свою правоту.
— Я хочу, щоб ти на одну ніч забула, що ти тут, щоб продати спадок. Забудь, що я твій сусід-ворог. Я хочу, щоб ти побачила, яким може бути життя тут. Без саботажу, без страху. Просто ти і я.
Ярина дивилася на нього. Її жага до романтики боролася з її діловою хваткою. Але після пережитого страху у сараї, її бажання спокою та близькості було надто сильним.
— Що ти пропонуєш?
— Романтику. Сільську. Без брехні. Я покажу тобі свою Україну.
Ельдар швидко пішов до свого обійстя. Його дії тепер були рішучі, але спрямовані на відволікання.
Ельдар прийшов додому і одразу взявся до роботи. Він не ремонтував. Він творив атмосферу.
Навколишнє середовище у його руках перетворилося на декорацію. Він прибрався у своїй альтанці, що стояла біля кришталево чистого струмка на задвірках. Він накрив дерев’яний стіл чистою, домотканою скатертиною, яку позичив у Галини.
Він запалив старі гасові лампи, які розсіювали тепле, м’яке світло, що перетворювало звичайні кущі бузини на містичні силуети.
Ельдар приготував вечерю: простий, але ситний банош із сиром та грибами, запечене м’ясо, яке він сам виростив, і, звісно, домашнє вино, солодке і терпке. Він поставив на стіл польові квіти, які зібрав у лузі.
Він змінив одяг. Замість робочої футболки — чиста, білосніжна сорочка з льону, яка підкреслювала його бронзовий загар. Він був елегантний, але природний.
Коли все було готово, він пішов до Ярини.
Ельдар підійшов до її хати, увійшов без стуку. Ярина сиділа на ліжку, тримаючи в руках половину фотографії. Її обличчя було задумливе.
— Я не брешу, Ельдаре, — вона підняла на нього очі.
— Я знаю, — сказав він, його голос був спокійний. — Але я просив про перемир’я. На годину.
Він простягнув їй руку.
— Я забираю тебе звідси.
Ярина, підкоряючись, взяла його руку. Він допоміг їй дійти до альтанки.
Коли вона побачила сцену, її контроль зник. Тепле світло ламп, звук струмка, що дзюрчить, і Ельдар, який дивиться на неї з таким ніжним очікуванням, що її серце стислося.
— Це… це неймовірно, — прошепотіла вона.
— Сідай. І розслабся, — він підсунув їй стілець і налив вино.
Вони почали вечеряти. Розмова спочатку була легкою: про село, про Галину (про її невичерпну мудрість), про природу.
— Ти дуже гарна, коли не зла на мене, — сказав Ельдар, дивлячись на неї.
Ярина почервоніла. Вона вперше відчула себе жіночою і бажаною в цьому місці.
— А ти дуже... небезпечний, коли добрий.
Вони сміялися, але за цим сміхом стояла величезна напруга.
Ельдар, використовуючи вино та атмосферу, почав тиснути на неї романтично.
— Я знаю, що ти прагнеш довіри. Я знаю, що ти хочеш знати правду, — сказав він, дивлячись їй прямо в очі. — Я обіцяю, Ярино. Я знайду цю правду. Я піду до кінця. Але ти мусиш мені довіряти. Ти мусиш дати мені час.
Його слова були геніальним обманом. Він просив про час, щоб знайти альбом і з’ясувати правду самому, перш ніж вона знайде більше доказів.
— Якщо ти довіряєш мені, — він взяв її руку, і його великий палець почав обережно гладити її шкіру, — залиш ці папери. Залиш цю помсту. Залиш ці підозри. Просто... довірся.
Ярина, засліплена його увагою, його дотиком, його очевидним бажанням, відчувала, як її воля тане.
— Я боюся, Ельдаре. Боюся, що ти брешеш мені про свою мету. І боюсь, що я тобі повірю.
— А я боюся, що ти маєш рацію, і я жив у брехні, — зізнався він, і ця гірка щирість була, знову ж таки, частиною його ідеального обману, оскільки це була правда його емоцій. — Але давай розберемося з цим завтра.
Після вечері вони піднялися до нього на веранду. Місяць висів високо, заливаючи обійстя срібним світлом. Ельдар обійняв її за талію.
— Ти замерзла, — прошепотів він, і це було лише приводом для дотику.
Він підняв її на руки, несучи до дверей свого будинку.
— Ярино, ти повинна розуміти, що я більше не хочу цієї війни. Я хочу... тебе.
Його визнання було справжнім. Його план, його помста, його батько — все це відійшло на другий план перед нестримною пристрастю, яка горіла в його грудях.
Він заніс її в чисту, просту кімнату. Її руде волосся розсипалося на його білій сорочці. Він опустив її на ліжко.
Ельдар нахилився до неї, і цього разу їхній поцілунок був довгим, глибоким, палким. Він був сповнений прощення, визнання, брехні та чистої фізичної потреби.
Їхня ніч стала кульмінацією напруги та руйнуванням усіх бар'єрів. Вони були разом, і Ельдар знав, що його холодний розрахунок був остаточно зруйнований. Він закохався.
Але його совість не давала йому спокою. Навіть у найтемніший момент пристрасті він пам’ятав, що має дві години до світанку, щоб піти до її хати, знайти її шкатулку, печу і, головне, альбом батька, перш ніж вона прокинеться і поставить питання, на які він ще не має відповіді.
Він використовував пристрасть як обман, але ця пристрасть обернулася проти нього, ув'язнивши його в почутті. Він був закоханим брехуном.