Від Ельдара

Ельдар ішов через густий, прохолодний ліс, що розростався одразу за його обійстям. Його кроки були швидкі й хаотичні, як його думки. Він залишив Ярину в її хаті, пообіцявши повернутися, але тепер мусив спочатку знайти себе.
Він заглибився туди, де шум села вже не доходив, де панувала лише віковічна тиша і запах соснової хвої. Це було його місце сили, але сьогодні воно не давало розради.
Його руки, сильні й звиклі до важкої праці, тремтіли. Він щойно врятував ту, кого ще вчора намагався вигнати брехнею та дрібними пакостями.
Коли він кинувся на неї, щоб захистити від балки, він не думав про помсту, не думав про батька, не думав про землю. Він думав лише про одне: її безпеку. Її тендітне тіло в його руках, її перелякані очі, її запах… Уся його ретельно вибудувана оборона злетіла в повітря.
«Я закоханий. Я, чорт забирай, закоханий у цю вперту, злу, але неймовірно живу жінку, яку маю знищити, щоб виконати обіцянку батькові!»
Ця думка була розривом. Його почуття до Ярини стояли в прямій протилежності до його морального обов’язку. Він відчував себе зрадником батька, порушником свого священного плану.
Він зупинився біля старого, покинутого кар’єру, де вода збиралася в невелике, темне озерце. Його відображення у воді було похмурим: чоловік із золотистими очима, в яких більше не було холодного розрахунку, а лише гостра паніка.
Ельдар дістав із кишені свій блокнот. Його Священний План Помсти був тут, написаний чітким, чоловічим почерком.
* ~~Створити Нестерпні Умови~~ (Виконано. Але хтось їх ускладнив).
* ~~Запропонувати "Рішення"~~ (Виконано. І тепер він її справжній рятівник).
* Фінальний Тиск (Неможливо. Він не може тиснути на неї).
Він згадав сліди чобіт у сараї. Вони були великі, точно не його. Це був Орест. Орест не просто слідкував, він діяв. Він перейшов межу.
Ельдар знав, що його брат — людина, готова на все. Його власні дрібні диверсії (перерізаний дріт, замок на хвіртці) були лише психологічними маніпуляціями, спрямованими на виснаження. Навіть коли він приносив їй вино, він відчував, що веде тонку гру.
— Але я не хотів її вбивати! — ця думка була вигуком його совісті.
Ельдар розірвав сторінки блокнота з планом і кинув їх у темну воду кар'єру. Вони миттєво намокли і потонули. Це був його символічний акт зречення від старого шляху.
У цей момент телефон Ельдара знову задзвонив. Орест.
Ельдар дивився на екран, і його обличчя налилося ненавистю. Він знав, що Орест дзвонить, щоб обговорити «зникнення» Ярини або «успішність» їхнього «спільного» тиску.
Він не відповів. Він відключив телефон і кинув його у кишеню, відчуваючи, як його рішення стає твердим, як скеля.
«Орест, ти хотів бізнесу? Ти отримаєш його, але не за моїми правилами. Тепер я захищатиму її від тебе. Це мій новий план».
Він зрозумів, що єдиний спосіб виконати свою обіцянку перед батьком — це повернути землю законно і чесно, коли Ярина буде в безпеці і буде йому довіряти. Це означало, що він має припинити обман і почати діяти як справжній захисник.
Ельдар вирішив повернутися до хати Ярини. Але не як "рятівник", який створює проблеми. А як справжній сусід.
Він пішов до своєї майстерні. Він взяв найкращий дріт, надійний замок для хвіртки і, найголовніше, інструменти для ремонту криниці.
Коли він прийшов на подвір’я Ярини, він не стукав і не кликав її. Він почав працювати.
Ельдар одразу пішов до криниці-журавля. Його рухи були відточені й економні. Він швидко зняв старий, гнилий механізм, який він сам пошкодив, і замінив його на новий, виготовлений ним із нержавіючої сталі. Його м’язи напружувалися, коли він працював із деревом та металом. Сонце світило на його обличчя, підкреслюючи його сконцентрованість і рішучість.
Для Ельдара ця робота була спокутою. Кожний удар молотка, кожне обертання ключа були вибаченням за його обман. Він ремонтував не криницю. Він ремонтував довіру.
Через годину робота була закінчена. Він потягнув журавель, і свіжа, чиста вода наповнила відро. Цей звук — сплеск чистої води — був для нього звуком нового початку.
Потім він пішов до холодильника. Він зняв старий перерізаний дріт, який він сам пошкодив, і замінив його на новий, ідеально ізольований кабель. Він увімкнув його, і кімнату наповнило тихе, рівномірне дзижчання, звук цивілізації і нормального життя.
Він зробив це все мовчки.
Ярина вийшла з хати, коли Ельдар закінчував роботу з холодильником. Вона побачила зміни: криниця працювала, холодильник гудів. Вона була вражена.
— Це… що це означає? — запитала вона, її голос був тихий.
Ельдар витер руки об ганчірку. Його погляд був прямий і чесний, наскільки це було можливо.
— Це означає, Ярино, що я припиняю дрібні диверсії. І тепер, коли я бачив, що тут діє хтось, хто може вас вбити, я зміню план. Я не буду вас виганяти шантажем. Я буду вас захищати.
— Чому? — Це було найголовніше питання.
Ельдар зробив крок ближче. Їх розділяло не більше метра. Їхні емоції були як натягнута струна.
— Тому що, — він говорив тихо, і це було визнання, яке ламало його зсередини, — ...тому що я більше не можу дивитися, як вам тут погано. І я не можу дозволити, щоб з вами щось трапилося.
Ярина відчула, як її серце шалено забилося. Вона зрозуміла: він кається.
— Ви все ще хочете цю землю.
— Так. Але я хочу її чесно. Я хочу довести, що я маю на неї право, не через брехню, а через правду. Але для цього ви маєте бути живою і довіряти мені.
Він підійшов до своєї машини, яка стояла за хвірткою, і витягнув із неї новий ящик інструментів.
— Сьогодні ввечері ми не будемо шукати злочинців. Ми будемо ремонтувати дах. Я не дозволю вам ночувати під прогнилою стелею.
— Але... — Ярина завагалася. — Але ви ж казали, що це небезпечно.
— Небезпечно, коли ви там самі. Разом — ні. Це буде офіційний візит. Я буду голосно стукати і говорити, щоб ворог знав: ви тепер під моїм захистом.
Він піднявся на дах, не чекаючи її відповіді. Його присутність, його рішучість, його турбота — усе це було ідеальним обманом, але водночас — чистою, щирою пристрастю.
Ярина стояла внизу, дивлячись на нього. Її підозри, незважаючи на очевидну подвійність, розсіялися. Вона повірила його вчинкам, а не словам.
Вона відчула нестримне бажання піднятися до нього, торкнутися його руки. І вона зрозуміла, що закохана. Вона закохалася у свого ворога, у свого рятівника, у чоловіка, який був готовий відмовитися від плану помсти заради її безпеки.