Від Ярини

Минув тиждень у Великих Озерянах. Для Ярини цей час перетворився на виснажливу, психологічну облогу. Вона була в пастці. Її автомобіль стояв за замкненою хвірткою, яку вона так і не наважилася відімкнути (бо боялася, що Ельдар знову її замкне). Хата була холодною і старою. Вона жила на його милості, приймаючи їжу та воду, які він мовчки залишав біля паркану, як данину.
Ярина, з її завжди контрольованим емоційним світом, відчувала, як її міські, раціональні бар'єри руйнуються. Гнів, підозра, сексуальна напруга та вдячність змішувалися у небезпечний коктейль.
Вона все ще намагалася розшифрувати лист бабусі. Вона провела безліч годин, порівнюючи дивні скорочення з місцевими назвами вулиць, старими прізвищами, які їй вдалося почути від Галини, та навіть з якимись датами. Але код не піддавався, і ця безпорадність тільки посилювала її фрустрацію.
Навколишнє середовище, яке спочатку здавалося мирним, тепер стало для неї співучасником Ельдара. Густий, непроглядний темний ліс позаду хати здавався сховищем для таємниць і небезпек. Кожен шелест листя здавався кроками. Кожне поскрипування старої хати — попередженням.
Вона була впевнена, що Ельдар за нею стежить. Її емоційний стан був настільки нестабільним, що вона навіть почала знаходити романтику в цьому стеженні. Він — ворог, але він — єдиний, хто її бачить.
Цього дня Ярина, з костуром, наважилася вийти за межі ґанку, щоб оглянути старий, занедбаний сарай за хатою. Вона сподівалася знайти там інструменти, щоб самій полагодити криницю і відновити свою незалежність.
Сарай був напівзруйнований: дошки на стінах прогнили, а дах провалився в кількох місцях. Запах старого сіна, вогкості та землі був важким і неприємним.
Вона обережно зайшла всередину, намагаючись не наступати на гнилі дошки. Вона знайшла кілька старих, іржавих лопат, але нічого корисного.
Раптом, коли вона обернулася, щоб вийти, її увагу привернув свіжий слід на землі. Сарай був покритий шаром сухого пилу, і цей слід був чітким: відбиток чоловічого чобота, свіжий, зроблений не більше доби тому. Він вів до задньої стінки, де, як вона побачила, одна з дощок була відірвана і приставлена назад.
Хтось був тут. І це не Ельдар. Його черевики були інші, вона вже добре вивчила його сліди навколо хати.
Ярина відчула, як крижаний страх пронизує її. Це був страх невідомої, третьої загрози. Якщо Ельдар займався дрібними диверсіями, то цей гість, судячи з його слідів і сили, потрібен був щось більше ніж старий холодильник.
Вона підійшла до дошки, намагаючись її закріпити, і в цей момент частина даху над нею з тріском обвалилася.
Це не був обвал від старості. Це була дошка, що впала з великої висоти — балка, яка, очевидно, була ослаблена або підпиляна.
У Ярини вихопився пронизливий крик.
Вона інстинктивно прикрила голову руками і зробила крок назад, але її нога зачепилася за костур, і вона втратила рівновагу. Важка балка вже летіла на неї.
І тут, у найкритичніший момент, пролунав гуркіт, а потім — голос.
— Стій!
Це був Ельдар. Він, як завжди, з'явився вчасно. Він, мабуть, стежив за нею з вікна або з-за верби.
За частку секунди він влетів у сарай, його рухи були швидкими, як у хижака. Він кинувся до Ярини, зіштовхнув її з лінії падіння, і накрив її своїм тілом, притиснувши до землі.
Важка, масивна балка впала зі страшним гуркотом за кілька сантиметрів від їхніх голів, здіймаючи хмару пилу і трісок.
Тиша, що настала, була ще більш оглушливою, ніж гуркіт.
Ярина лежала під ним. Його тіло було важким, гарячим і неймовірно надійним. Вона відчувала кожний його м'яз, його серце, яке шалено калатало, і його дихання на своїй шиї. Вона інстинктивно вчепилася йому в сорочку, відчуваючи грубу тканину льону під своїми пальцями.
— Ти... ти ціла? — його голос був хрипкий від напруги.
Ярина не могла говорити. Її емоції були як розплавлений метал: шок, страх смерті, шалена вдячність і… небезпечне збудження.
Ельдар повільно підняв голову. Його обличчя було вкрите пилом, а в його золотавих очах горів дикий, захисний вогонь. Він дивився на неї, і цей погляд був довгим, глибоким і абсолютно незахищеним. У ньому не було ворожості, не було плану — лише гола, первісна турбота.
Він відчув це так само, як і вона. Іскра. Не та, що спалахує від злості, а та, що виникає від спільної загрози і фізичної близькості.
Його рука, яка тримала її за плече, міцно стиснула. Ярина відчула це стискання не як агресію, а як власність.
Він, здавалося, забув, хто він і хто вона. Він просто був чоловіком, який щойно врятував жінку.
— Що… що це було? — прошепотіла Ярина.
Ельдар зіщулив очі, його погляд раптом став холодним і розважливим, ніби він одразу ж включив свій захисний механізм.
— Це… — він відсторонився від неї, обережно піднявшись. — Це черговий сюрприз вашої старої хати, Ярино. Здається, вона не хоче, щоб ви тут щось шукали.
Він подав їй руку, допомагаючи підвестися. Його дотик обпік її.
Ярина відійшла на кілька кроків, намагаючись відновити дихання і контроль над своїми емоціями. Її ноги були ватяними.
— Ні. Це не старість, Ельдаре. Це… це була спроба вбивства. І ви знаєте це.
Він мовчав, прибираючи тріски, які летіли від балки.
— Ви… ви знали, що я йду туди? Ви підпиляли цю балку? — її голос був тихим, сповненим останнього сумніву.
Ельдар підняв на неї очі. Його обличчя було напрочуд спокійним і чистим.
— Послухайте, Ярино, я визнаю, що хочу, щоб ви поїхали. Я визнаю, що я створював вам незручності. Але я не вбивця. І ніколи не хотів вам фізичної шкоди. Мої методи — це зіпсований замок і перерізаний дріт. Це психологічний тиск. Це — помста за минуле. Але це... — він кивнув на балку, — ...це занадто серйозно. Це не мій почерк.
Його щире заперечення та ризикований порятунок нарешті переконали її. Він міг би просто спостерігати, як вона потрапляє у пастку, і тоді хата була б його. Але він врятував її.
— Тоді хто це?
— Той, кого я вам радив остерігатися, — він примружився, дивлячись на слід чобота. — Третя Сторона. Вони не грають у дрібниці, як я. Вони хочуть, щоб ви зникли назавжди. І це не через холодильник. Це через щось важливе. Щось, що було у цій хаті, і що ви, можливо, вже знайшли.
Ярина інстинктивно притисла до себе сумку, де лежала шкатулка. Вона не могла йому сказати про знахідку, але його слова підтверджували її найгірші побоювання.
— Мені потрібно викликати поліцію, — сказала вона, намагаючись знайти свій телефон.
— Поліція? — Ельдар презирливо посміхнувся. — Це Озеряни. Тут поліція швидше розповість усім про вашу таємницю, ніж розкриє її. Ні. Тут вам потрібен не закон, а захист. І тепер ви знаєте, що я — не головна загроза.
Він подивився на неї. Цей погляд був переломним моментом. У ньому читалося: Ти в моїй грі, і тепер я буду тебе захищати.
Ельдар швидко взяв ситуацію під контроль. Він оглянув сарай, зробив кілька фотографій слідів і місця падіння балки. Він діяв швидко, рішуче, як лідер.
— Ярина, ви залишаєтеся у хаті. Ви не виходите, не відкриваєте нікому, крім Галини. Я заберуся звідси і підійду пізніше. Я маю зрозуміти, хто міг сюди влізти.
Він подивився на її обличчя, на її блідість і тремтіння, і його тон пом’якшав.
— Ви цілі. Це головне.
Він вийшов із сараю.
Ярина, залишившись сама, підійшла до своєї сумки. Вона дістала половину фотографії і зашифрований лист.
Ельдар. Чоловік, який намагався її вигнати, але щойно врятував їй життя.
Цей вчинок повністю обнулився його попередні диверсії. Він показав, що його гра має межі. І ці межі виключають смерть.
Вона відчула, як її підозри розсіюються. Її емоції до нього стали чистими і сильними: захоплення, вдячність, і це нестерпне, божевільне, сексуальне тяжіння.
Вона зрозуміла: її боротьба за спадок щойно перетворилася на боротьбу за життя. І її ворог, якого вона вибрала, був, можливо, єдиним, на кого вона могла покластися.
— Добре, Ельдаре, — прошепотіла вона, дивлячись на двері. — Давай грати. Тільки тепер я знаю, що ти справді не хочеш моєї смерті.
Вона взяла костур і, відчуваючи слабкість у ногах, пішла до хати, щоб спробувати розшифрувати лист знову. Тепер, коли її життя було під загрозою, вона знала, що час спливає.