Від Ярини

Ярина прокинулася вранці у хаті Галини з почуттям, ніби їй на голову висипали мішок піску. На диво, нога, рясно змащена Галининою трав'яною маззю, майже не боліла, лише нила при спробі спертися на неї.
Галина вже поралася біля печі, і по хаті плив теплий, насичений аромат свіжоспеченого хліба та заварної кави, яку вона спеціально зварила для «міської пані».
— Ну що, Яринко, як ніжка? — Галина підсунула їй тарілку з гарячими сирниками. Її обличчя випромінювало непідробну турботу, але Ярина бачила, як уважно бабця при цьому фіксує її реакції.
— Набагато краще, Галино Іванівно. Ви мене просто врятували. Але мені треба йти. Документи, дзвінки...
— Документи, дзвінки, — передражнила бабця, лагідно посміхаючись. — Дитино, ти приїхала сюди, як на ділову зустріч. Сільське життя не терпить поспіху. І не терпить брехні.
Ярина застигла з сирником на півдорозі до рота.
— Що ви маєте на увазі?
— Нічого. Просто кажу, — Галина відвернулася, знімаючи з плити чайник. — Усі ці "спадок-продаж-гроші"... Твоя бабця, Марія, була складна. Але вона ніколи не робила чогось без причини. А от Ельдар… він чоловік принциповий. І такий же болючий.
Галина не сказала нічого конкретного, але ця фраза — «болючий» — застрягла у свідомості Ярини.
Невдовзі, як і обіцяв, з'явився Ельдар. Він був одягнений у свіжу, темно-зелену футболку, яка підкреслювала його бронзовий загар і сильні руки. У його руках був костур, грубо обтесаний із гілки.
— Для вас, — кинув він, простягаючи їй палицю. Його погляд був стриманий, холодний, але в ньому більше не було відвертої ворожості, лише ділова відстороненість.
— Дякую, — Ярина взяла палицю, відчуваючи, як у неї горить обличчя від вчорашнього приниження та сьогоднішньої потреби в його допомозі.
— Минулої ночі я думала про вашу пропозицію, Ельдаре. Я ціную вашу турботу про мою безпеку, але я не поїду. Якщо ця хата має таємниці, то я їх розкрию. Якщо ви хочете її викупити, зробіть офіційну пропозицію. Але не через шантаж і не через погрози.
Ельдар ледь помітно посміхнувся — це була гірка, коротка гримаса.
— Як скажете. Але пам'ятайте: не все можна купити чи продати, Ярино. А щодо пропозиції, то вона буде. У потрібний час.
Він допоміг їй дійти до хати. На подвір'ї він одразу ж відпустив її руку, ніби дотик до неї був для нього фізично неприємний, і вона знову залишилася сам на сам із гнітючою тишею і своїм костуром.
Щойно Ярина, спираючись на костур, зайшла до хати і кинула погляд на кухонний куток, як її охопило відчуття глибокого, ірраціонального роздратування.
Вона вчора залишила в старому, гучному, радянському холодильнику куплені в Києві продукти: сир, дорогий йогурт, свіже м'ясо для вечері.
Але тепер з холодильника не доносилося характерного дзижчання.
Вона обережно підійшла і відкрила дверцята. Усередині панувало тепле, задушливе повітря. Сир почав "плавитися", йогурт уже був підозріло кислим, а м'ясо… м'ясо видавало слабкий, але тривожний запах.
— Та що за чортівня! — Ярина різко відчинила дверцята внизу, щоб перевірити шнур.
Кабель був перерізаний. Не перетертий, не зламаний від старості, а акуратно перерізаний гострим предметом, причому з обох боків, щоб унеможливити швидкий ремонт.
Ярина відчула, як її щоки заливає гаряча хвиля люті, змішаної з огидою. Вона викинула продукти, що зіпсувалися, у відро, відчуваючи, як уся її міська, контрольована натура починає руйнуватися.
Це не стара хата. Це диверсія.
Вона вийшла на ґанок, звідки було видно сусіднє, доглянуте обійстя Ельдара. Він якраз заводив старенький трактор, його увага була повністю зосереджена на двигуні, але Ярина не сумнівалася: це його робота. Він знав, що вона прийде, і знав, що вона потребує холодильника. Це був удар по її комфорту і її гаманцю.
Вона відчула, як її підозра переросла у крижану впевненість. Ельдар — її ворог. І він веде війну брудно, але тонко.
Наступні два дні минули в атмосфері постійної параної. Ярина уникала Ельдара, хоча постійно відчувала його присутність. Вона купила в місцевому магазині новий замок для вхідних дверей і закривала всі віконниці, але це не давало відчуття безпеки.
Вона вирішила, що треба діяти, поки будинок ще можна продати як "задовільний". Їй потрібно було знайти будь-які документи, які могли б пояснити поведінку бабусі і, головне, історію конфлікту з Ельдаром.
На третій день вона, все ще спираючись на костур, почала обстежувати хату. Вона була вдягнена у старі джинси та футболку, волосся зав'язане у хвіст — зовнішній вигляд, який відповідав її внутрішньому стану: бойовому та брудному.
У кімнаті, що була, очевидно, спальнею бабусі, панував аскетичний порядок. Старе, високе ліжко було застелене домотканим покривалом. У кутку стояла масивна, різьблена шафа з темного дерева. Ярина почала методично обстежувати її.
Вона натискала на стінки, простукувала дно, шукаючи подвійне дно чи потаємні відсіки. Задній стінці шафи приділяла особливу увагу. І не дарма.
За однією з полиць, де лежали старі білі рушники, вона відчула рух. Сильніше натиснувши, вона почула тихий клацаючий звук.
Відсунувши старі рушники, вона побачила, що задня стінка була не суцільною, а складалася з двох частин, скріплених крихітним, прихованим важільцем.
Це була схованка.
Її серце почало калатати. Це був не страх, а чистий адреналін і передчуття. Нарешті щось справжнє.
Усередині ніші, загорнута в шматок оксамиту, лежала шкатулка. Вона була невелика, з вишневого дерева, прикрашена тонким, але вже потьмянілим різьбленням.
Ярина обережно витягла її. Вона не була замкнена.
Усередині, на синій підкладці, лежали:
Половина старої фотографії: Краї були обірвані, навколо зображення панувала жовтизна часу. На знімку була молода жінка (очевидно, Марія Стефанівна) і чоловік, але його обличчя було лише частково видно. Обидва сміялися.
Зашифрований лист: Старий, зім'ятий аркуш, написаний чорнилом, що вицвіло. Це був не простий текст, а рядки, написані дивними, скороченими словами та цифрами.
Ярина відчула, як холодний піт пробіг по спині. Це не була просто стара хата. Це був архів. І цей архів був розділений.
Вона зібрала речі та заховала шкатулку у свою сумку, вирішивши, що розшифровуватиме лист вночі.
Поки Ярина сиділа на ґанку, намагаючись опанувати свої емоції після знахідки, вона помітила, що ворота на її подвір'я зачинені на новий замок. Це був великий, масивний, залізний навісний замок, якого там точно не було вранці.
— Ні, ну це вже переходить усі межі! — вигукнула вона, підскакуючи на своїй хворій нозі.
Вона підійшла до хвіртки. Замок був свіжий, із блискучого металу.
Саме в цей момент, наче на виклик, біля сусіднього паркану з'явився Ельдар. Він робив вигляд, що оглядає паркан, але його погляд, ледь помітним рухом, був прикутий до неї.
— Ви що, знущаєтеся? Це ваша робота? Навіщо ви замкнули мої ворота?! — Ярина кинулася до паркану.
Ельдар повільно підійшов, спершись на паркан. Він виглядав невинно, але його очі випромінювали хижий блиск.
— Ярина, ви про що? Я нічого не замикав. Може, хтось із місцевих вирішив потурбуватися про вашу безпеку? Тут у нас… дикі лисиці бігають.
— Дикі лисиці, які вміють поводитися з ключами?! — Її голос був на грані істерики. — Я не можу вийти! Я не можу заїхати машиною!
— А навіщо вам виходити? — Ельдар зітхнув, ніби вона була нерозумною дитиною. — Вам треба відпочивати. А щодо машини... вона в безпеці за парканом. Хтось просто подбав, щоб вона не поїхала сама.
— Принесіть мені ключ! — Ярина стиснула кулаки.
— Ключ? Я не знаю, де він. Але я можу допомогти вам перелізти через паркан, якщо хочете. Або, — він нахилився до неї, і його голос став тихим, майже інтимним, — я можу допомогти вам знайти того, хто це зробив. Але це займе час.
Ярина дивилася на нього. Він був спокійний, красивий і абсолютно переконливий. Її емоції коливалися між оскаженілою люттю та диким бажанням кинутися йому на шию і благати про допомогу. Але вона стрималася.
— Це дрібна, жалюгідна диверсія, Ельдаре. Ви намагаєтеся зламати мене. І знаєте що? Ви мене тільки злите.
Вона повернулася і, кульгаючи, пішла до хати, але перш ніж зайти, вона озирнулася.
— Я тут залишуся. І ви це знаєте.
Ельдар мовчав. Але в його очах промайнуло щось нове: захоплення, змішане з досадою. Його план спрацював лише наполовину. Він створив проблему, але замість того, щоб налякати її, він розбудив у ній борця.
Настав вечір. Ярина сиділа за столом, накритим старою, вишитою скатертиною. Вона безуспішно намагалася розшифрувати лист. Ліхтарі в селі давно згасли, і єдине світло давала стара, тремтяча гасова лампа, яку вона знайшла у коморі.
Раптом вона почула стукіт у вікно. Не голосний, а обережний. Вона здригнулася і подивилася.
Це був Ельдар. Він стояв, притулившись до шибки, і кивком запрошував її відчинити.
Вона підійшла до дверей і різко відчинила їх.
— Що вам треба? Ви принесли ключ?
— Ні, — він простягнув їй великий, накритий рушником кошик. — Я приніс їжу.
— Що? — Вона була абсолютно спантеличена.
— Я бачив, що ви викинули продукти. Ви не можете їсти у Галини вічно. Ви — моя гостя. Поки ви тут, я не дозволю вам голодувати. Тут домашній сир, хліб, і... — він дістав із кошика пляшку червоного вина. — ...для кращого сну. Це не для вас, це для перемир'я.
Його двоїстість виводила її з рівноваги. Він був ворогом, але він був єдиним, хто приносив їй комфорт.
— Ви приносите мені вино, щоб я проковтнула вашу брехню і покинула свою власність?
— Я приношу вам комфорт, Ярино, — Ельдар зробив крок ближче. — І це правда. Я хочу, щоб ви поїхали. Але я не монстр. Я бачу, що ви звикли до іншого життя. І я знаю, що ви не витримаєте цього місця.
Ярина відчула, як її захисний щит починає тріщати. Він був настільки близько, що вона бачила іскри в його очах. Ця небезпечна, заборонена близькість була сильніша за її злість.
— І ви думаєте, вино і сир змусять мене забути про перерізаний дріт і замкнені ворота?
— Ні, — його голос став м'якшим, більш оксамитовим. — Я думаю, що вино і сир змусять вас на деякий час забути, що ви самі.
Він поставив кошик на поріг і повільно відступив, його погляд ковзнув по її обличчю, затримуючись на губах.
— Добраніч, Ярино. Відпочивайте. Завтра буде важкий день.
Він пішов. А Ярина стояла, відчуваючи, як у неї в грудях змішуються гнів на його диявольську витонченість і нестримне бажання налити собі цього вина і на мить забути про все.
Вона знала: він використовує романтику як зброю, але, на жаль, ця зброя виявилася дуже ефективною.